Глава 17

Зранку відмивши фарбу з дверей, вони як і домовлялися їхали у відділок. Фарба була не просто нанесена плямою, там было написано "Скоро". Її досі пересмикує, як вона згадує. 

Що означає це "скоро"? Переслідувач нападе на неї? Хоче вбити? І взагалі хто це? 

Кіра міцніше стиснула руку Кирила. Він подивився на неї, підбадьорливо посміхнувся, підняв їх сплетені руки та поцілував костяшки її пальців. 

- Не хвилюйся, усе буде гаразд.

- Завдяки твоїй підтримці я вірю, що так і буде. 

Він ще раз подивився і посміхнувся їй та знову зосередився на дорозі.

Вона знову занурилася у думки. Якби не Кирило, навіть не знаю як би я впоралася з усім цим. Я так щаслива, що він поруч. 

Кіра на мить заплющила очі, щоб не розплакатися.

Але все було б набагато краще якби взагалі не було цього переслідувача. Хто це? Кому я аж настільки перейшла дорогу чи щось зробила? Звісно я не ангел і не ідеальна, я як і всі зі своїми вадами та недоліками, але навмисно і з якихось причин нікому нічого не робила, щоб аж так розгнівати. Можливо я щось зробила чи може сказала ненавмисно? Сподіваюсь у поліції нам дадуть відповіді.

Вона ще декілька хвилин дивилася у вікно і не помітила як вони вже доїхали до відділка. Вони знайшли поліцейського, який займається їхньою справою. Його близько посаджені очі та густі брови насупилися, коли він побачив їх. 

- Вітаю. З чим завітали?

Кирило не став ходити вокруг да около та перейшов одразу до справи.

- Ми хочемо знати як просуваються пошуки переслідувача.

Максим втомлено зітхнув.

- Зрозумійте, доки ведеться розслідування я не можу розголошувати вам інформацію чи якись подробиці.

- Як це так? Ми постраждалі і маємо право знати. 

- Послухайте ...

- Ні, це ви послухайте, нещодавно підпалили будинок який ми знімали, нам пощастило, що нас не було всередині, вчора написали погрозу на нашій двері. Чому минуло стільки часу і ви так і не дізналися хто це.

- Ваша справа не так проста як вам здається, ми робимо все від нас залежне.

Кирило трохи підвищив голос.

- Ви взагалі щось робите? Чи тільки нас годуєте казками?

Кіра ближче підійшли до нього.

- Тихше любий, я вважаю, що він все ж таки намагається нам допомогти. 

Після цього Максим трішки пішов їм на поступки і розповів, що вони хоч не сильно, але просунулися і в них є декілька зачіпок над якими вони працюють і поки не можуть розголошувати.

Все ще незадоволені, але трохи заспокоєні вони поїхали додому.