Глава 29

Кіра не знала скільки днів вона вже тут. Вона багато спала, коли прокидалася завжди біля неї була таця з їжею. Вона їла, тому що розуміла, що влаштовувати голодування глупо. Марія заходила, але рідко.

Сподіваюся, вона купилася на моє гарне ставлення. Перевіримо це, якщо вона принесе вітаміни, які мені начебто потрібні для дитини та книги.

Вона взяла круасан та відкусила шматочок. Він був трохи черствий.

Мабуть вона робить великі запаси. Ми мабуть десь далеко від міста.

Кіра все з’їла. Потім помахала руками в напрямку камери, щоб Марія зайшла. Але ніхто так й не прийшов. Вона знову лягла. Все її тіло боліло, голова гуділа. Вона не знала чи довго ще так зможе.

Вона почула шаги та швидко сіла. Зайшла Марія з вітамінами, пляшкою води та книгою для вагітних.

Добре, дуже добре.

- Я гадала ти вже про мене забула.

- Люба, як я можу про тебе забути. Не кажи дурниць. Просто були справи.

- Які?

Марія хитро посміхнулася.

- Тобі не варто знати.

Кіру охопив страх. Невже щось сталося з Кирилом?

- Ось твої вітаміни та книга.

- Дуже дякую. Але як я буду читати зі зв’язаними руками?

- Якось впораєшся.

- А може ти розв’яжеш їх?

Марія неприємно розсміялася.

- Ні, дорогенька. Невже ти гадаєш, що я така дурна. Твоя гарна поведінка не зіб’є мою пильність.

Кіра закотила очі та тяжко видихнула.

- А ти чекаєш щирості?

- Так, з часом я впевнена так і буде.

- А як ні.

- В твоїх же інтересах, щоб так.

Кіру охопив страх. Марія знову пішла. А Кіра заплакала, вона втратила надію і не знала чи живий ще Кирило і хоч в правильному напрямку її шукають. Марія така спокійна, мабуть збила їх зі сліду чи вбила.

-

Вони приїхали до того складу. Спочатку перевірили спеціальним приладом чи є там хтось живий. Датчик показував дві теплові хвилі. На розвідку пішло декілька поліцейських, Степан з рештою розосередилися по периметру. Йому сказали чекати у машині.

Але як тільки перший поліцейський відчинив двері, роздався вибух. Кирило вибіг з машини, але його спинив Степан. Кирило намагався вирватися, але його міцно тримали. Він не помітив, як почав плакати.

Він втратив увесь свій світ. Він впав на землю. Кирило не звертав увагу на те що відбувається навколо, йому було вже байдуже. Хтось смикнув його за плечо. Він ледь підняв голову щоб подивитися, це був Степан.

- То були собаки, людей там не було. Мабуть вона хотіла, щоб ми подумали, що вона підірвала їх та припинили пошуки.

Кирило радісно обійняв Степана. Не все втрачено, ще є надія.

- Нам треба швидко їх знайти.

- Так, але тепер треба шукати просто по документах, я впевнений, що будівля закинута, як ця та десь на окраїні. Просто треба вернутися у відділок і перевірити хто та коли за період, що вона переслідувала Кіру, купував чи орендував якусь споруду і наступного разу будемо діяти обережніше. Впевнений вона буде на чеку.

Вони знову сіли у машини та поїхали.