Роздiл 6

Ніка

Виходжу після другого іспиту, все ще прокручуючи в голові відповіді. З двох предметів, які мені потрібно здати для вступу, сьогодні пройшла найскладніший - з іноземної мови. Перший - за творчим завданням на складання композиції два дні тому мені дався легше.

Вже як я перед виходом терла листочки фіалки, щоб пощастило, хто б бачив. Так і приїхала з зеленими плямами на подушечках пальців.

- Ну як ти, Ніко? Впоралася? - підбігає до мене Лера, відсуваючи від проходу, а то я так і застигла на місці.

Для поїздки на мій другий іспит Лера сама зголосилася мене підтримати без прохання Дана.

- Дуже сподіваюся. Тільки не знаю на що більше. Знання або фіалку для удачі, яку Дан гостро прийняв. А мені в квітковій крамниці продавець гарантувала супер-везіння, якщо куплю у неї саме цю квітку з горщиком.

- Отже, допоможе два в одному — впевнено говорить Лера, заспокоюючи мене, - Мій Костя теж від жаби шарахався, а тепер ще й радиться з нею перед важливими переговорами або подіями. Чоловіки завжди так спочатку вштики, а потім звикають. Так що не парся, Дан теж відійде.

Сподіваюся, що так і є. Після мого раптового відвідування в душі - з ранку не наїжджав. І досі не кинув у мене тарілкою, хоча коситься на сніданки не по-доброму.

В очікуванні підрахунку балів Лера веде мене по всій академії. Показує, де вчиться сама на факультеті живопису і відділення графічного дизайну, куди зібралася вступати я. Офіційне зарахування оголосять пізніше, але сьогодні можна вже зрозуміти, проходжу я далі чи ні.

Декан виносить листок з кабінету приймальної комісії і зачитує прізвища з результатами за два іспити.

Доходить і до мене:

- Мальцева Вероніка, у вас сто двадцять три.

- Ти точно вступила!

Я ще не зрозуміла, скільки балів має бути, а Лера вже обійняла мене по-дружньому і почала вітати.

Декан на мої розпитування підтверджує, що я подолала прохідний поріг і тепер зможу відвідувати курси академічної різниці для зарахування після коледжу на третій курс.

- Відразу в мотосалон, як минулого разу не поїдемо, хочу тебе де з ким познайомити — тягне мене Лера на вихід, після того як я нарешті повірила, що найважливіше відбулося.

Перед очима зараз же з'явилися п'ять велетнів зі свити недобрата. Якщо всі друзі у Лери такі, то хоча б не впаду від одного тільки виду. Протягом двох минулих днів я ще два рази заходила в мотосалон. Звикнути ну ніяк не виходить, але хоч вже не відчуваю себе булкою для перекусу. І то добре. На відміну від різкого Дана, того як боялася, так і боюся.

Виходимо за межі двору академії, і Лера мене веде в бік центру з її слів. А мені й там, де мотосалон здавалось центральнішим нікуди. Але тут ще крутіше.

- Як же все незвично навколо. Такі величезні будівлі, навіть голова паморочиться — ділюся з нею своїми враженнями, розглядаючи дах дзеркальної вежі, що ховався в хмари. - Раніше я мало гуляла. А тепер так і хочеться скрізь побувати і все побачити. Пощастило, що я буду вчитися і жити серед такої краси.

- Та тут нічого такого, — махає в бік ліхтарів у вигляді людських скульптур Лера, - є місця і крутіші. Дан би міг показати тобі набагато більше, якби ти погодилася їздити на байку.

- Навряд чи він став би зі мною возитися — і так мене ледве терпить, де йому час ще на мене шукати. - Ну зовсім мені не хочеться їздити, коли все відкрито. Раптом руки втомляться триматися, і випаду з байка або він різко смикнеться на повороті. А взагалі-то я не боягузка. Навіть змій ловила в річці голими руками — скоріше додаю, щоб вже зовсім не виглядати заляканим дівчиськом з села в очах безстрашної байкерші.

- Ніка, ти не боягузка вже тільки тому, що зважилася на переїзд і тимчасово пожити у байкерського боса, — додає до змій ще один привід моєї сміливості Лера. - Краще скажи, як давно ти захоплюєшся створенням комп'ютерних ілюстрацій?

Сама не помітила, як по дорозі розповіла спочатку чому після школи пішла в коледж на відділення, де серед зациклених на комп'ютерних іграх хлопчиків була однією єдиною дівчинкою в групі. Хоча цього ніхто там і не помітив. Мої одногрупники хакери рідко відривали голови від екрану моніторів.

До вступу в коледж я жила у бабусі в селі, поки мама крутилася на декількох роботах, щоб нас забезпечити. Батько рідко з'являвся в моєму житті. Разів зо три, не більше. І ось, на третій раз у восьмому класі він зробив мені найкрутіший подарунок, про який і мріяти не могла. Подарував дорогий комп'ютер останньої крутої моделі з усіма прибамбасами.

З того самого дня у мене з'явився, крім навчання, готування і допомоги бабусі по господарству новий інтерес, який переріс в перші кроки створення ілюстрацій на все, що я бачила, читала і мріяла.

- Як-небудь я тебе попрошу зробити ілюстрацію індика, — після моєї розповіді про себе задумливо вимовляє Лера, — треба буде до відповідочки для чоловіка заздалегідь підготуватися, а то він підозріло тихий останнім часом.

З радістю погоджуюся, і бачу, що ми підходимо до алеї, по двох боках від якої розставлені столики, мольберти, картини. Верчу головою, з цікавістю розглядаючи товари, поки йду слідом за Лерою.

- Ось ми і прийшли — зупиняється вона посередині і показує мені на гарну мініатюрну дівчину поруч з горщиками і вазами, — знайомся, Ніко — це Аня, моя подруга.

- Приємно познайомитися. Я знаю, що ти сестра Дана, яка не сестра, але терпиш його до вересня, — показує, що в курсі мого приїзду Аня з привітною посмішкою.

- Залишилося ще місяць і півтора тижні протриматися, якщо не вижене.

Називаю свій термін контролю недобрата. Поки що термін здається величезним.

- Ще чого! Дан же себе великим братом відчув, а відповідальність за близьких у нього в крові. Так що і не сподівайся від нього позбутися до вересня, - не дуже обнадіює Лера, яка знає свого боса з тиранськими манерами.

— У вільний час ти зможеш з нами бачитися, Дан не буде проти, - співчуваючим голосом пропонує Аня.