Роздiл 13

Дан

Відразу після закриття мотосалона піднімаюся до себе. Кілька минулих днів вечора були зайняті. Але сьогодні якраз той випадок, коли їхати кудись або тусуватися з байкерами не хочеться. Найбільше приваблює відпочити, подивитися новий фільм або зависнути в моточатах з приятелями. Ось тільки зеленоока простачка навряд чи мені дозволить нормально розслабитися.

Переступаю поріг і прислухаюся. Начебто Ніка розмовляє, але якось несхоже. Дивні голоси звучать з боку її спальні.

Навіщо мені голову зайвим забивати?

Ну ось навіщо?

Сам запитую себе, в той час як притулився вухом до її дверей.

Там йде жвава бесіда…

Ніка тоненьким голоском, розтягуючи голосні літери, награно виводить:

- Ох, як приємно бачити тебе, найпрекрасніший хлопець! Ну що ти, не варто було. Ніякі троянди не замінять мені зустріч з тобою. Ой, ні. Краще по-іншому. Твої квіти перевертають мені серце. Хай йому грець, якось тупо.

Далі лунає її ж голос тільки низько, немов косить під чоловіка.

- Все для тебе, кохана. Ти найпрекрасніша квітка.

Охрініти. Ось я і потрапив на новий фільм!

Відкриваю двері, і заглядаю в щілинку. Варіанти того, що вона говорить по телефону або в відеочаті, зникають. Затискаю рот рукою, інакше заржу і весь фільм зіпсую.

Ніка стоїть перед дзеркалом. Знову одягла свою саму ошатну сукню під колір шолома. Знімає шпильку з волосся, струшуючи каштановими пасмами.

- Дякую вам за прекрасний вечір! Мені дуже сподобалося... ні, не так - приємно було супроводжувати вас в театр.

Тоненько хіхікає, а потім сурмить брови, про щось задумавшись.

Та щоб мене. З ким я живу? У неї ж не всі вдома.

Ніка відходить від дзеркала, і я скоріше прикриваю її двері. Поспіх грає проти конспірації. Двері скрипнули.

Не встигаю і на кілька кроків відбігти, чітко чую тупіт у бік виходу.

- Дане? Ти давно повернувся? - висовується Ніка в коридор.

Дідько. Вона не дивна простачка. Цокнута. І не приховує.

Тепер мені видно її у всій красі - очі з густо нафарбованими віями, помада якась яскрава з безглуздим темно-фіолетовим кольором і брови намалювала собі в два рази більше.

Для кого так пізно на ніч і перебуваючи вдома вона так старалася?

Зараз же приходить раптова думка. Якщо ми живемо удвох, отже ... для мене?

От же влип.

- Ні, я тільки-но увійшов до хати. Не встиг навіть до їдальні дістатися. Зголоднів - виправдовуюся як дурень у своїй же квартирі.

- Ти хіба не наївся моїх пиріжків? - у зеленооких блюдцях з'являється підозрілість.

- Гадаєш, з байкерами можна встигнути? - взагалі не брешу, - Поки я відволікся на дзвінок постачальника, піднос вже спорожнів і забув, як виглядає їжа.

Бачу по ній, що повірила. Повністю вийшла до мене, прикриваючи двері в спальню.

- Тоді будемо вечеряти, - киває вона, прямуючи в їдальню. Не встигаю і порадіти, хоч якась користь є від місячної сестри, як вона додає, — Я зварила дуже багато манної каші. Зараз…

- Що? - радіти перехотілося — Та я з дитинства манку терпіти не можу! Якщо іншого нічого немає - замовлю піцу.

Дістаю з кишені телефон, прикидаючи в яку піцерію зателефонувати. Мене вже скрізь знають.

- Не треба нічого замовляти — відволікає Ніка, коли я натискаю на виклик, — я про всяк випадок запіканку приготувала, як відчувала, що будеш бурчати і чинити опір.

У слухавці лунає голос оператора, нічого не відповідаючи швидко скидаю.

Нехай тільки підсуне мені фігню, більше і попереджати не буду. Оплачу тижневу доставку, так як раніше, і ніяких проблем.

У їдальні шоу триває.

Ніка ставить переді мною блюдо з запіканкою. На іншому боці столу, для себе - тарілку з манною кашею. Поруч зі своєю тарілкою викладає різної величини ложки, виделку і ніж.

Сідає і розстеляє серветку на колінах. Випрямляє спину колом, і ніби в сповільненій зйомці починає повільно підносити ложку до губ.

А я так і сиджу з відкритим ротом над запіканкою, спостерігаючи за змінами простачки в образі знатної дами, що не піддаються розуму.

Стаканчик віскі мені б зараз зайвим точно не став.

- Адже ми можемо про щось поговорити, якщо ти не проти, — дама, тобто простачка, я вже заплутався хто вона, звертається до мене з повним ротом каші.

Манери поки кульгають, не все втрачено.

- Починай перша розмовляти, - намагаюся відволіктися на запіканку, інакше скоро лопну від стримуваного сміху.

Кілька хвилин їм апетитне блюдо, смачно готувати Ніка вміє, якщо не підсовує кашу, під її докладний переказ першого дня навчання в академії. На кілька хвилин вона навіть випадає з образу, обурюючись у бік найрозумнішої студентки, з якою сиділа. Угукаю з серйозним виглядом, взагалі втрачаючи нитку розмови.

Варто на неї поглянути - і все, яка там бесіда.

- Тепер твоя черга, Дане.

Естафета переходить до мене.

Світський співрозмовник з мене ого-го який!

- Відрегулювали карбюратор на Харлей-Девідсон. Провели діагностику амортизаторів нових байків на продаж. Та-ак..., - начебто ще щось було — згадав! Свічки запалювання замовив у нового постачальника, завтра привезуть.

Настає черга угукать тепер Нікі. Судячи з неї, я давньоіндійською мовою тут розпинався.

Після запіканки п'ю каву. І знову помічаю щось дивне. У Ніки закінчилася каша в тарілці, але вона не встає. Так і продовжує сидіти, ніби чекає чогось. Зазвичай негайно ж підхоплювалася прибирати зі столу. Зараз же сидить, закотивши очі до стелі. Може, хоче про нові розробки в системі двигунів послухати?

Перший встаю зі столу вже не знаючи, що і думати.

- Дякую за вечерю, Ніко, - навіть згадую їй подякувати.

Вона тихенько шепоче накшталт «будь ласка», і повертає на мене розгублені зелені блюдця.

Помаду з'їла разом з манкою, тепер трохи звичніше на неї дивитися. Але я й гадки не маю, що вона ще хоче. Для мене жіноча логіка - дрімучий ліс. А логіка Ніки так взагалі тайга непрохідна.