Розділ 1

Тісні обійми, міцно переплетені руки, поцілунки…

Марина дивилася у вікно ілюмінатора. Кругом були хмари та безкрайні простори небесної блакиті.

Незвично… Вона вперше за своє життя, відлітає до іншої країни. Емоції просто переповнювали її, вона відчувала радість, разом із хвилюванням.

Поряд із нею сидів Сергій, він розмовляв по телефону уже третій раз підряд за минулі пів години. Марину не роздратовувало те, що чоловік її мрії так мало приділяє їй уваги. Вона знала, що це не просто романтична відпустка, а ділова поїздка.

- Так, я все розумію, - сказав він і вимкнув дзвінок.

- Все гаразд? – Поцікавилась Марина, міцно стискаючи його долоню.

- Все було б набагато гірше, аби ти мені відмовила і залишилася в Кривому розі. Ото була б справжня катастрофа, - пожартував він із серйозним виразом обличчя.

- Перестань, - розсміялася вона, відкинувши голову на спинку сидіння.

Теплі губи Сергія доторкнулися до тильної сторони її долоні, ніжно поцілувавши. Марина заплющила очі від насолоди та схилила голову йому на плече.

Переліт продовжувався майже три години і через деякий час авіалайнер приземлився в міжнародному аеропорту Англії Хітроу. Натовп, яскраве освітлення та чудова атмосфера прикували до себе погляд Марини. Вона із захоплення спостерігала за метушнею людей, що потрапили в її поле зору.

- Марино! – Покликав Сергій, привертаючи до себе її увагу. – Ходімо.

Набравши побільше повітря в легені, вона ступила йому на зустріч. Отримавши свій багаж, вони пройшли до виходу, де на них вже чекала ціла делегація із серйозних на вигляд людей, в чорних ділових костюмах. Марина шоковано вирячила очі, коли Сергій по товариському потискав руку одному із чоловіків.

- Вони приїхали сюди щоб зустріти тебе? – Злякано зашепотіла вона у вухо Сергія.

Він дещо нахилився щоб краще чути її, а потім згідно хитнув головою і мовив:

- Не тільки мене, а й тебе також.

- Річарде знайомся – це моя обраниця Марина.

- Маріанна – красиве ім’я, - усміхнувся Річард та взявши її руку, поцілував.

- Марина. Мене звати Марина, - розсміялася вона.

Річард подарував у відповідь сяючу посмішку та звернувся до Сергія:

- Як пройшов ваш політ?

Марина здивувалася, що цей Річард говорить українською. Не зважаючи на те, що він говорив зі страшенним акцентом, (що не дивина), його мова була геть ламаною. Помітно, що українська мова давалась йому із великим тягарем.

- Хто ці люди? – Запитала Марина в Сергія, коли він закінчив говорити зі своїм англійським знайомим.

- Ти про кого? – Насупив брови він.

Вона хитнула підборіддям на чоловіків в чорних костюмах, які стояли поряд, із кам’яними виразами обличчя.

- Моя охорона, - за Сергія відповідь дав Річард.

- О! Зрозуміло, - вона почергово оглянула кожного з семи чоловіків, після чого поглянула на Сергія та сяюче посміхнулася.

- Прошу до машини. Я відвезу вас до нашого Лондонського готелю, - Річард лукаво підморгнув Марині, а потім голосно розсміявся та поплескавши Сергія по плечу, жестом приказав своєму охоронцю відчинити перед ними двері.

Шлях до готелю пролягав через Тауерський міст. Марина із захватом спостерігала за водами Темзи, на її обличчі була сяюча посмішка. Небо вкрите важкими, свинцевими хмарами, давало зрозуміти, що скоро може початися дощ.

Так і сталося.

Коли вони дісталися до готелю Парк Плаза, на вулиці почав накрапати дощ. Його краплини падали на скло чорного бентлі та повільно стікали вниз. Марина ніби заворожена спостерігала за дощовими перлинами, які ставали все ряснішими.

Парк Плаза зустрів своїх гостей просторим холом, прикрашеним квітковими рослинами та бансаями, а привітна та усміхнена порт'є, привітавши нових гостей, провела їх до рецепшену. Пройшовши реєстрацію, конс’єрж вручив Марині з Сергієм ключ-карту та наказав швейцару віднести речі відвідувачів у їхній номер. Отримавши ключі від номеру люкс, Сергій обійняв Марину та повів до ліфту.

Сам готель знаходився на південному березі річки Темза, саме напроти годинникової вежі Біг-Бен, поряд також знаходився Вестмінський палац.

Номер готелю справив на Марину незвичайне враження, вона завмерла на вході з роззявленим ротом, а Сергій дістав із гаманця декілька купюр щоб вручити їх швейцару. Вдячно схиливши голову, служитель готелю покинув номер.

- Так і будеш там стояти? – Явно насміхався Сергій, поглянувши на Марину.

Отямившись, вона ступила до кімнати.

- Я так вражена тим, що бачу. Вибач, але ці апартаменти шокують мене в хорошому сенсі, - вона оглянула все довкола.

В номері стояло велике двох спальне ліжко, шафа для речей, стіл зі стільцями. Поряд із величезним вікном, яке було майже на всю стіну, розташувалося крісло та столик для кави. На стіні висіла чорна плазма, а неподалік були двері до ванної кімнати.

Марина підійшла до вікна.

- Господи, тут чудовий краєвид! Прямо перед нашими вікнами знаходиться Біг-Бен, - не вірячи власним очам, мовила вона.

- Саме такого краєвиду я і хотів, - Сергій підійшов до неї та обійняв позаду за талію. – Тобі подобається?

- Я не можу знайти слів щоб описати наскільки, - на видиху мовила вона.

Сергій посміхнувся, а Марина швидко повернулася обличчям до нього, його руки так і залишилися тримати її за талію, легенько погладжуючи.