Розділ 3

Сергій повернувся до номеру приблизно хвилин через десять. Посмішка на його обличчі чітко говорила про те, що у нього чудовий настрій, а це означало, що розмова з босом пройшла добре. 

Підійшовши до ліжка, він зняв піджак і обернувся на звук дверей - Марина вийшла із ванної кімнати, широко посміхаючись.

- Шампанське доставили в номер, - радісно повідомила вона, застрибнула на ліжко та підперла підборіддя долонею.

Сергій повільно знімав запонки із рукавів, весь цей час, він не відводив очей від Марининого обличчя, його погляд виражав справжню любов.

- Припини так дивитися на мене, - Марина голосно розсміялася, прикривши долонями обличчя.

- Я буду дивитися на тебе скільки захочу і ніхто не може заборонити мені цього, навіть ти. - Він повільно наблизився до неї, присів на край ліжка і провів пальцями по її волоссю.

Марина прибрала долоні від розчервонівшихся щік і підняла погляд, сповнений невинності, на Сергія. 

Пальці його руки тепер пройшлись по її вилиці, ніжно окреслили лінію губ та чуттєвого надавили на нижню губу. Марина затремтіла від нестримного, приємного відчуття. Наступної миті, його губи палко цілували її уста.

- Я кохаю тебе, - видихнув прямо в її губи він.

- Я теж, - прошепотіла вона, шалено розстібаючи ґудзики на його сорочці.

- Марино... - Сергій затнувся важко дихаючи. - Ти зводиш мене з розуму. - Мовив він, коли вона поцілунками пройшлась від його адамового яблука, вниз по тілу та схопилася руками за пряжку на його штанях.

Ніч була справді незабутньою. Ейфорія, яскраві вогники та нестримуване бажання, вилилося в одне єдине відчуття щастя, що охоплювало собою та наповнювало в середині серце та душу. У вирі неймовірних почуттів, повністю без сил, вони заснули в обіймах одне одного.

Прокинувшись, Марина солодко потягнулась та оглянула світлу кімнату. Сергій знаходився у ванній кімнаті, звідти чувся шум води через не прикриті двері. Вона піднялася з ліжка та відкрила важкі перламутрові штори.

На вулиці крізь свинцеві хмари пробивалися одинокі промені сонця.

- Ти вже прокинулася?

Марина обернулася на звук його голосу, стоячи біля вікна. На ньому був тільки білий рушник, який прикривав його стегна.

- Доброго ранку, - Сергій підійшов до неї, обійняв за талію та осипав її гарне обличчя поцілунками. - Як тобі спалося?

- Настільки чудово, що зовсім не хотілося прокидатися, - розсміялася Марина.

Сергій припинив цілувати її і серйозно мовив:

- Сьогодні увечері у мене важлива зустріч із діловими партнерами. Ми повинні прибути туди о сьомій вечора.

- Ми? - Підняла брову Марина.

- На такі зустрічі потрібно приходити зі своєю дружиною, чи коханкою. Це обов'язкове правило, котре стосується всіх хто буде присутній.

Сергій напустив на себе рішучий вигляд.

- Я дам тобі гроші і ти поїдеш до магазину, купиш собі вечірню сукню, - сказав він, знявши з себе рушник та кинув його на ліжко.

- Але я не знаю Лондона. Як ти собі це уявляєш? - Шоковано запитала Марина.

- Хвилювання тут зайві. Поряд із тобою буде декілька охоронців Річарда та його особистий стиліст. Тобі з усім допоможуть.

Марина стиснула губи в тонку задумливу лінію.

- Все так швидко відбувається...

- Що ти маєш на увазі? - Сергій припинив одягатися в діловий світло сірий костюм та поглянув на неї.

- Ми щойно приїхали... Я подумала, що спочатку ти і я підемо прогулятися, подивитися Лондон...

Сергій посміхнувся.

- Марино, ми обов'язково погуляємо, обіцяю, але ти чудово розумієш чому ми тут.

- Я нічого не маю проти! - Швидко мовила вона.

- Тоді прийми душ і збирайся. Люди Річарда скоро будуть тут.