Розділ 13

Марина пішла вперед у супроводі Сергія, ступила на пароплав та оглянулася. Річард тримав свою гарненьку супутницю за руку та щось нашіптував їй на вушко... Марині здалося, що він говорив на французькій мові.

- Сергію скажи, а Річард говорить на інших мовах?

- Це потрібно для бізнесу. Дуже часто доводиться вести ділові переговори із представниками інших країн, - невимушено відказав він.

- Ти також знаєш безліч мов?

- Деякі знаю, а для деяких мені потрібні послуги перекладача, - без тіні посмішки мовив він.

- Тут немає чого соромитись. Я взагалі крім української інших мов не знаю, - вона турботливо провела долонею по його плечу.

Сергій хитро посміхнувся.

- Я не з тих чоловіків, які червоніють від сорому та переймаються через те, що подумають інші.

Легкий вітерець овіював обличчя та грався з Марининим волоссям. Вона із деяким уколом заздрощів, поглянула на зачіску Емми. Яскраво руді пасма її волосся були розпущені та гарно укладені, жоден волосок не поворухнувся від потоків повітря. Цікаво, скільки лаку для волосся вона витратила на себе?

Марина нервово відкинула назад пасма волосся, що впали їй на очі та взялася руками за перила. Вона спостерігала за хвилями річки, які розгорталися від стінок пароплаву та розходилися в сторону берегів.

- Шампанське? - Голос Річарда відволік її від власних думок.

Марина обернулася.

- Не відмовлюся, - вона поглянула на келих з високою ніжкою, який так дбайливо протягував він.

- Прогулянки на свіжому повітрі добре впливають на здоров'я та покращують настрій, - Річард зробив один ковток зі свого келиха та пронизливо глянув на неї.

Марина відчула незручність.

- Прийміть мої вибачення... Будь ласка.

- Чому ти вибачаєшся? - Підняв брови він, на обличчі читалось здивування.

- Там на причалі, я сказала...

- О, забудь про це, - відмахнувся він. - Хочеш розповім тобі те, що ні для кого з тих людей, які мене знають, не секрет?

- Так.

- Мене багато хто не долюблює. Якщо ти поганої думки про мене - значить я це заслуговую. Ти не винна в тому, що в тебе склалося погане враження на мій рахунок. Я ніколи не намагався сподобатись людям.

Марина ледь помітно примружила очі, навіть не знаючи, що відповісти. Її увагу прикував Сергій, який сидів поряд із Еммою на простирадлі, вони вели якусь розмову, Емма весело сміялася. 

Річард звернув увагу на те, куди дивилася Марина та мовив:

- Не треба хвилювань, дорога Маріанно... Вибач, Марино, - швидко виправився він. - Між ними нічого і бути не може. Хоча Сергій сподобався Еммі.

Марина стрімко перевела погляд на Річарда, а він, як ні в чому не бувало, пив шампанське.

В якусь мить, Сергій підвіся та подав рудій красуні руку. Вони обоє підійшли до Річарда і Марини.

Сергій обійняв Марину за талію та притиснувши до себе, поцілував у потилицю.

- Про що ви розмовляли? - Прошепотіла вона так тихо, щоб ніхто крім нього її не почув.

- Я розповів їй веселу історію із життя Річарда, - відповів він, теж пошепки. - Зараз мені треба відійти, а ви з Еммою побудете трохи самі, добре?

- Куди ти?

- З пароплава я нікуди не дінуся, - заспокійливо мовив він та покликавши Річарда, попрямував до кают.

Марина кинула погляд на Емму, а та привітно посміхнулася їй.

- Що розповідав тобі Сергій? Ти так сміялася, - мовила Марина тихо.

- О, він розповів мені про Кривий Ріг. Річард колись приїздив туди, вони пішли до ресторану, але дівчина, яка на той час була з ним, розсердилася на нього та підсипала перед походом в місто слабуюче в напій Річарда. Річард тоді весь час провів в туалеті, а не за столом.

Марина посміхнулася.

- Так, це і справді чудова історія.

- Тільки я тобі - нічого не говорила. З королем Річардом ніколи нічого жахливого не трапляється. Тссс! - Емма усміхнено приклала вказівного пальця до рожевих губ.