Розділ 14

Весь час, Марина косо поглядала на Емму. Дзвінкий сміх молодиці по будь-якому поводу, починав казити її. Особливо коли вона сміялася на всю округу над жартами Сергія. Міцно стиснувши губи та не подаючи виду, Марина вимушено посміхалася, як можна широко.

Бесіди, які вони вели, були абсолютно їй не зрозумілі. Емма чудово підтримувала розмову, а от Марина все більше мовчала.

Розуміння того, що вона абсолютно не розбирається в сучасному мистецтві та різних культурах інших країн - вдарило по Марининій самооцінці.

Відчуваючи себе зовсім покинутою та нікому не потрібною, вона в котре поглянула на води Темзи.

- Що з тобою? Бачу ти засумувала, - Сергій дбайливо обійняв її за плечі та вткнувся носом у волосся Марини.

- Краще б я залишилася в Кривому Розі, - тихо відповіла вона.

- Не говори так, - Сергій поморщився. - Тобі не подобається компанія? Давай зійдемо на наступному причалі, якщо хочеш.

- Справа не в компанії, а скоріше в мені. Я так відрізняюся від вас трьох. Елементарний приклад: я не можу підтримати розмову, тому що дурна, як тріска.

- Ти не дурна, - легенько усміхнувся він.

- Досить мені лестити. Ти чудово розумієш, що я права.

- Вік живи - вік учись. Не можеш сказати, щось розумне, значить промовч. У людини є два вуха, для того щоб сприймати інформацію, користуйся цим і все запам'ятовуй. Чим старою ти ставатимеш, тим більше знань прийде у твою чарівну голову. 

Сергій з усмішкою нахилився до неї та поцілував.

Сергій ніяк не міг впоратися із краваткою. Здавалося, що ранок не задався з перших хвилин, як тільки подав сигнал будильник. 

- Тобі допомога потрібна? - Марина підійшла до нього, її волосся ще не торкався гребінець.

Сергій замилувався зовнішнім виглядом коханої, йому так подобалася її зачіска, коли вона тільки прокидалася та ще не встигла привести волосся до порядку.

Марина взяла краватку та вміло зав'язала її.

- Завжди про це мріяла, - вона провела кінчиками пальців по всій довжині чорної краватки.

- Ти мріяла про те, щоб зав'язати чоловікові краватку? - Сергій усміхнено підняв одну брову.

- Не смійся на ді мною. Так, у мене була така мрія, але щойно вона здійснилася, - Марина піднялася на кінчики пальців та поцілувала його в губи. - Ти поведеш мене сьогодні до ресторану?

- Так, але це буде увечері. Сьогодні цілісінький день мені доведеться провести в офісі. А ти, якщо буде бажання, можеш прогулятися по магазинах, я залишу тобі свою картку.

Марина стиснула губи, оцінюючи ситуацію. На лобі залягла глибока зморшка від якихось міркувань.

- А можна я не піду сьогодні по магазинах, можна я поїду з тобою в офіс? - Несподівано запитала вона.

Сергій серйозно подивився в її очі та мовив:

- Я цілий день буду сидіти в кабінеті та розглядати ділові папери. Ти впевнена, що хочеш саме так провести свій день?

- Впевнена, - рішуче відповіла вона. - До того ж, після самого нудного дня в моєму житті, настане самий приємний вечір в ресторані, - вона лукаво підняла брови та схилила підборіддя.

- Добре, значить поїдемо в офіс. І не смій потім скиглити про те, що тобі нудно, - помахав він пальцем перед її носом.

- Дякую! - Марина повисла в нього на шиї. - Що мені одягнути?

- Можеш їхати прямо так, в халаті.

Марина голосно розсміялася.

- Та ну тебе, Серію!