Розділ 29

Розширеними очима вона спостерігала за хлопцем, який оглядав все довкола. Ось він усміхнувся одному із гостей, з наступним привітався, після чого взяв келих шампанського з підносу офіціанта та зробив великий ковток. Його погляд був оцінюючим, як ніколи. Аліна чудово пам’ятала вираз цих хитрих, оцінюючих все підряд очей і їй стало зле.

- Здається… Ось воно, моє погане передчуття, - мертвим голосом мовила вона.

Тамара швидко схопила її за руку та міцно стиснула своїми пальцями.

- Ей, все буде добре, чуєш? Хочеш я прожену його? Хоча, що я таке запитую! Його неодмінно треба вигнати звідси, поки Ігор його не побачив. Що він взагалі тут робить, ти дала йому запрошення? – Скептично вигнула брову войовниче налаштована блондинка та вперла руки в боки.

- Нічого я йому не давала, - пробурмотіла Аліна, обурившись на такі слова подруги.

- Тоді звідки він дізнався про весілля і місце його проводження?

- Я нічого не знаю Тамаро! Відчепися від мене! – Вона обурено відвернулася, а потім її обличчя осяяла якась думка. – Микита сказав, що всі в місті знають про нашу з Ігорем подію… Може так він і дізнався?

Пожувавши власні губи та насупившись так, що на лобі залягла глибока складка, Тамара мовила:

- Тоді давай дізнаємося, - потиснула вона плечами та рішуче попрямувала в сторону хлопця.

- Ні, Тамаро ти що?

Зрозумівши, що подругу не спинити, Аліна підхопивши довгу спідницю сукні, задріботіла слідом за нею.

Крокуючи широченними кроками, бо довгі ноги дозволяли це зробити, Тамара різко зупинилася перед ним. Аліна зупинилася позаду неї і тепер визирала із-за її спини.

- Аліно… - Він був явно на підпитку, про що чітко говорив вираз його обличчя. – Тамаро…

- Мирославе, що ти тут робиш? – Стомлено запитала Аліна, ставши так, щоб Тамара більше не приховувала її постать.

- Ти мені не рада? – Награна здивованість почулася в його голосі, він не приховував насмішки.

- Звісно я тобі не рада! – Викрикнула вона та поспішно оглянулася довкола – дехто з гостей поглянув у їхню сторону, але ці погляди були швидкими та байдужими.

Тамара не витримала.

- Так, Мирослав, забирайся геть звідси! Тобі тут не раді, а ще крім того – тебе не запрошували, - блондинка чуттєво ткнула пальцем йому в груди.

Очі Мирослава впали на палець Тамари. Він глузливо підняв на неї погляд.

- Як це так, забиратися геть? Я ще не познайомився з Алінкиним чоловіком. Аліночко, я чекаю офіційного знайомства.

- Ніякого знайомства не буде, - прошипіла Тамара та різко ойкнула, відчувши біль у руці.

Мирослав боляче схопив її за руку і міцно придавив.

- Замовкни іноземка, тебе ніхто не просить встромляти свої дві копійки не в свою розмову, - зашипів не гірше самої Тамари він та розтиснув пальці.

Тамара притиснула до грудей постраждалу руку, котру пронизувало ниючим болем по свій долоні.

- Ти завжди був покидьком. Я ніколи не розуміла, що Аліна в тобі знайшла! – З лютою ненавистю, вона заліпила йому здоровою долонею по щоці і стрімко розвернувшись, подалася геть.

Аліна залишилася з Мирославом на самоті.

- Тобі краще піти. Між нами давно все скінчено… - Вона затнулася, коли почула позаду себе голос Ігоря.

- Що тут відбувається? – Ігор підійшов, як можна вчасно.

Аліна закотила очі під лоба, проклинаючи все на світі, саму себе та Мирослава.

- Аліно, хто це такий? – Ігор пильно поглянув на неї, але вона нічого не відповіла.

- Прийміть мої вітання. Мене звати Мирослав, - хлопець подав Ігорю долоню для рукостискання, але Ігор лише опаляючим злобою поглядом поглянув на його руку та підняв очі на обличчя непрошеного гостя.  

- Що ще за Мирослав? – Питання скоріше було Адресовано Аліні, а не хлопцеві, але Ігор не зводив стальних очей саме з нього. – Не пригадую, щоб тебе запрошували, ти є в списку?

Мирослав посміхнувся.

- Навряд чи, - він зобразив щось на кшталт реверансу, але вийшло зовсім невдало і він випроставшись, став рівно та засунув руки до кишень.

- Тоді, що ти тут забув? – Не прихована погроза прозвучала в голосі Ігоря.

Аліна дещо запанікувала, але всім своїм виглядом демонструвала спокій.

- Аліно хто він?

- Я ж сказав, мене звати Ми…

- Замовкни! – Грізно обірвав його слова Ігор.

Проковтнувши в’язку слину, Аліна поглянула на свого чоловіка.

Ігор зразу відчув щось неладне, а в повітрі витала напруга та електричний струм.

- Мирослав, він… - Аліна нервово стиснула пальці. – Ну…

- Що «ну»? – Наступав він.

В ситуацію, що й так була крайнє напруженою, встряв цей самий Мирослав та сам того не розуміючи підлив масла в пекельний вогонь.

- Я колишній та коханий чоловік Аліни, - нахабна посмішка скривила його губи.