Розділ 30

Аліна очікувала будь-чого, що Ігор просто зірветься від люті, що почне лупцювати Мирослава до втрати свідомості, чи просто викине його геть із їхнього свята, але Ігор вчинив зовсім по-іншому. Він посміхнувся, легка посмішка скривила куточки його губ, після чого він почухав великим пальцем за своїм вухом.

- Ти той самий «колишній», який лишив Аліну цноти, а потім покинув? – Здогадався Ігор без зайвої допомоги.

Аліна на мить прикрила та відкрила очі, в розпачі вона видихнула повітря.

Мирослав завагався придумуючи, що відповісти.

- А хіба така поведінка заборонена? – Питанням на питання мовив Мирослав.

Ігор пирхнув від обурення.

- А ти смішний. Тобі весело? – В голосі Ігоря почувся метал.

Вчасною стала поява Віталія, котрий із широченною посмішкою на обличчі, підійшов до них та заспокійливо опустив долоню Ігорю на плече.

- Що за сперечання, а бійки немає? Хоча, що то за весілля на якому відсутні помахи кулаками, так Алінко? – Він весело підморгнув Аліні та перевів погляд на Мирослава. – А ти хто такий? Друг нареченої?

- Колишній нареченої, - виправив його Ігор, не перестаючи свердлити непрошеного гостя крижаним поглядом.

- Ігоре облиш, у кожного з нас є своє минуле… - Почав Віталій.

- Але моє минуле не втручається у сьогодення.

Віталій зітхнув та підійшов до Мирослава.

- Мені начхати хто ти, та як тебе звати. Але тобі краще покинути це місце і не повертатися сюди. Я хочу кращого для тебе хлопче, дурного я тобі не бажаю. – Віталій засунув руки у кишені штанів. – Я знаю Ігоря вже дуже давно і повір – краще його не злити.

- Віталію, - Ігор вмить розвеселився, - нехай залишається, - несподівано мовив він.

- Що?! – Шоковано вигукнула Аліна, вирячивши очі на максимум.

- Так, - Ігор повернувся до неї та посміхнувся куточком губи. – Нехай залишиться.

Після цих слів, він підійшов до неї, поклав одну руку на її поясницю та обережно притягнув до себе так, щоб вона доторкалася своїм тілом до нього.

- Я кохаю тебе, - тихо мовив він, трохи схилившись до її обличчя. – Ніхто у цьому світі не зіпсує цей прекрасний день, навіть твій колишній. Мирослав залишається, я б хотів з ним познайомитися, як слід, поговорити по душах…

Погане передчуття перетягло тугим вузликом шлунок Аліни і вона прошепотіла в його губи:

- Краще хай не залишається, я не бажаю бачити цю людину на своєму весіллі. Мирослав останній чоловік котрого я взагалі хотіла б знати.

- Я розумію тебе кохана, розумію краще ніж ти думаєш, але ми не можемо просто взяти і вигнати його звідси. Це буде не ввічливо з мого боку.

Аліна розуміла, що Ігор несе маячню. Він прекрасно може викинути Мирослава геть та заборонити тому приближатися до неї. Має на це повне право! Він щось задумав, але що, Аліна не знала. Занадто підозрілою здалася їй швидка переміна його настрою та доброзичливість, що полилася через край.

Її думки обірвав поцілунок Ігоря, коли його губи ніжно доторкнулися до її губ. Після поцілунку Аліна прийшла до тями та видавила з себе вимушену посмішку.

- Добре, нехай залишається, - мовила вона.

- Дякую кохана, - він взяв її за руку та припав до тильної сторони долоні губами, потім розвернувся, підійшов до Мирослава з Віталієм та запропонував піти щось випити.

Аліна не вірячи власним очам, проводжала їхні спини поглядом.

- Що відбувається? – Тамара теж дивилася чоловікам у слід.

Аліна не помітила, коли вона підійшла.

- Сама не знаю. Мені це не подобається, але що поробиш?

- Хм, - Тамара подала Аліні келих з шампанським. – Візьми, випий. Тобі стане краще від дози відбірного алкоголю.

- Це навряд чи, - скептично мовила Аліна, але келих взяла.

Вона спостерігала за жвавою бесідою чоловіків і бачила, як весело сміється Ігор щось розказуючи.

Може її підозри марні? Може Ігор і справді не скоїть нічого поганого?

Весь час Аліна тільки й спостерігала за Ігорем, паралельно з цим, вона вела милі бесіди із гостями, які підходили до неї щоб поговорити. Нічого поганого так і не сталося. Але Аліна вмить напружилася, коли Ігор з силою потиснув руку Мирослава.

Що?

Потиснув руку?

Це було схоже на дружбу, їй здалося, що вони потоваришували…

Помітивши Аліну, Ігор щось сказав Мирославу та почав наближатися до неї. Аліна нервово стиснула пальцями спідницю своєї сукні біля стегна.

- Все добре? – Запитала злегка нестримним тоном.

- Так, - буденно відповів він, поклав руки на її тонку талію, схилився та поцілував.

- Щось мені не віриться, - ледь усміхнулася вона, коли Ігор припинив цілунок.

- Твій Мирослав, як виявилося – чудовий хлопець. Мені сподобалося спілкуватися з ним, але мені не подобається те, як він вчинив з тобою.

- Це моє минуле, яке я не можу виправити, - сумно мовила вона.

- Саме тому, я його і не чіпаю. Йому шкода і він каже правду. Брехунів я за кілометр чую, Мирослав не з таких. Я не повинен псувати своє та твоє сьогодення через помилки минулих літ.

- Дякую… Що не зробив йому нічого поганого.

- Все ще попереду, - жартівливо мовив він і посміхнувся. – Ходімо, наші батьки хочуть сказати тост.

- О, вже? Я так хвилююся.

- Досить хвилювань, моя люба. Ти повинна весь час посміхатися та старанно робити вигляд, що ти щаслива і всім задоволена. Чесно кажучи, я вже і сам не можу дочекатися, коли це все закінчиться, ми сядемо з тобою в авто та поїдемо гарно проводити нашу першу шлюбну ніч.

Аліна розсміялася.

- Я теж не можу дочекатися цього моменту, - зізналася вона.