Споріднені душі 2. Поєднані коханням

Розділ 31

Ніяковість моменту, коли батько Аліни стояв з келихом в руках перед усіма гостями, просто не міг не викликати посмішки. Володимир почервонів та став схожим на перестиглий томат, його рука сильно тремтіла, через що, він ледве не впустив келих з ігристим вином.

- Ох, - зітхнув він та міцніше перехопив келих за чашу.

Тамара пирхнула від сміху, прикривши долонею обличчя, через що Аліна заїхала тій у бік ліктем та шикнула на блондинку.

- Припини сміятися, мій батько і так хвилюється, - насупила брови Аліна, але говорила пошепки щоб чула її тільки Тамара.

- Тепер я розумію в кого ти така вдалася, - крізь ледве стриманий сміх мовила вона.

Тим часом, Володимир відкашлявся.

- Перш за все я хочу сказати, що… Я радий бачити вас всіх! Всіх хто зібрався сьогодні тут разом з нами, щоб відзначити неймовірну подію – весілля моєї любої доньки та мого чарівного зятя!

Тамара ледь не подавилася шампанським та перекривляючи Володимира, зі смішним виразом на обличчі, нахилилася до Ігоря та повторила:

- Чарівногооо, - розсміялася вона, розтягуючи букву «о». – Хто так взагалі говорить?

Ігор теж не стримав посмішки.

- Тамаро, краще помовчи, я хочу послухати, - відповів усміхнений «чарівний зять».

Володимир продовжував говорити, обводячи переляканим поглядом кожного гостя. Кожен з присутніх, уважно ловив кожне його слово, а дехто згідно хитав головою.

- Батько завжди боявся виступати з промовами на публіці, - прошепотіла Аліна до Ігоря. – Я за нього навіть боюсь.

- Все добре кохана, твій тато прекрасно справляється, - чесно відповів Ігор.

Наступною була промова Аліниної мами. Говорила вона стисло, але влучно. Побажала новому подружжю щастя, довгого життя і саме головне не забула сказати про онуків.

Батьки Ігоря, взагалі, перевершили себе. Від побажань Олександра хотілося спати, говорив він довго та поважно, як і подобає впливовому бізнесмену.

- Тату давай уже швидше! – Не витримав Ігор та стомлено потер пальцями очі.

- Не вказуй, що батькові робити! – Погрозливо, але з лукавою посмішкою на обличчі, Олександр помахав вказівним пальцем.

Присутні разом, весело розсміялися.

Ангеліна, вже під добрим градусом, ледь трималася на ногах.

- Вона від щастя так набралася чи від горя? – Тихо запитала Тамара, спостерігаючи за Аліниною свекрухою.

- Не знаю, але сподіваюся, що від щастя, - кисло мовила Аліна.

- Я не стану багато говорити! – Язик Ангеліни страшенно заплітався. – Синку, я щаслива за тебе, я щаслива за вас обох. Аліно! Тобі несказанно пощастило отримати мого сина в якості свого чоловіка. Тому тримайся за нього, як за руку рятівника, що витягує тебе з дна океану!..

- Що вона верзе? – Тамара огидливо зморщила обличчя.

- Схоже вона натякає на мій соціальний статус. Я не маю багатих батьків. Я звичайна дівчина, - потисла плечами Аліна.

- От же стерво, - на видиху мовила Тамара та залила в себе рештки шампанського.

- Я не ображаюся на її слова. Вона повністю права. А може ми якось не правильно зрозуміли її річ?

- Еге ж, неправильно, - стиснула губи блондинка. – Моя черга, - рішуче мовила вона та попрямувала туди де щойно стояла Ангеліна.

Аліна не стрималась, посміхнулась та обійнявши Ігоря за плечі, притиснулася до нього щокою.

- Коли ми були дітьми, - почала Тамара з усмішкою на обличчі, - ми часто читали казки і не просто читали, а вірили в них. Ми мріяли про чарівних принців, заміж за яких ми вийдемо, коли станемо дорослими. І от...ми виросли. Так, Аліно? – Тамара поглянула на подругу сяючим поглядом.

- Так! – Викрикнула Аліна і розсміялася.

- Ти знайшла свого «чарівного принца», а твій батько «чарівного зятя»! Володимире не ображайтесь! – Мовила Тамара і гості розсміялися.

Володимир з усмішкою згідно хитнув підборіддям, ловлячи на собі зацікавлені погляди людей.

- Я щиро рада за тебе Аліно, я просто щаслива, що ти знайшла свою споріднену душу! Ігоре, схоже, що ти справді щасливчик, Аліна буде тобі гарною дружиною. Любіть одне одного! Я вітаю вас з весіллям і нехай все про що ви мрієте здійсниться! - Тамара підняла келих вгору. – За вас!

Разом з нею, у повітря здійнялися келихи інших.

 

Яскравий день добігав до свого кінця, Аліна подумки вже була у своїй спальні разом з Ігорем. Очікування було втомливим, занадто втомливим. Вона абсолютно чітко бачила перед своїми очима картинку, на якій Ігор знімає з неї її весільну сукню, бере на руки та кладе на ліжко.

- Ей, не витай у хмарах, - почувся бадьорий Тамарин голос.

Блондинка випила занадто багато ігристого, але зовсім не виглядала сп’янілою.

- Я тут, - тихо відповіла Аліна.

- Готова кидати букет нареченої? Незаміжні дами вже чекають на тебе, серед них буду і я також.

Аліна стиснула пальцями красивий маленький букет і стверджувально хитнула головою.

- Добре, - Тамара прикрила очі. – Ти повинна кинути букет так, щоб саме я його піймала, зрозуміла?

- Ну… Це вже як вийде.

- Що значить «як вийде»? – Блондинка підкинула брови.

- Якщо хтось спритніша не піймає мій букет швидше за тебе.

- Спритнішої за мене тобі не знайти! – Тамара войовниче виставила груди вперед та поставила руки в боки.

- Як скажеш, - усміхнулася Аліна і вони з Тамарою зробили перші кроки у напрямку невеликої зеленої ділянки без дерев.

В тому місці вже зібралося безліч молодих дівчат, які чекали на наречену. Тамара швиденько побігла до них та стала в перших рядах, обличчя подруги прямо-таки відчувало присмак своєї перемоги над іншими.

Мама Ігоря теж приєдналася до них, в її руках був черговий келих.

- Ангеліно, а ти хоч куди? Ти ж заміжня! – Вигукнув хтось із чоловіків до неї, жартуючи.

- Спокійно друзі! Може мені не достатньо одного чоловіка. Я хочу ще раз вийти заміж і мати гарем чоловіків! – Голосно мовила вона.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше