Розділ 37

Суботнім ранком прибувши до аеропорту, що знаходився в Малазі, Аліна та  Ігор вийшли з авіалайнеру, зійшли вниз і спустилися на землю. Неймовірна спека дмухнула в обличчя та осіла на шкірі. Аліна швидко пожалкувала, що більше не можна повернутися назад до прохолодного салону літака.

Під час польоту до Іспанії, Аліна час від часу знімала на відео: небо, хмари та безкрайні краєвиди за вікном круглого ілюмінатора. Зробила сотні різних фото з різних ракурсів: себе, Ігоря та парні фото.

- Господи я навіть не хочу уявляти, що ти будеш робити, коли ми прилетимо в Іспанію. Поб’юся об заклад, що фотоапарат стане номером 1 в твоєму житті, - стомлено мовив він.

- Не верзи дурниць! Мій номер 1 – це завжди ти, - вона кинула на нього веселий погляд та почала передивлятися фото, які щойно зробила.

Невдалі фотознімки Аліна видаляла, кращі залишала.

Опинившись в Малазі, Аліна перебуваючи в щасливому настрої, поглянула вдалину. Повітря тут здавалося зовсім іншим, солодшим, як їй здалося. Ігор же поводив себе, як риба в воді, для нього подорожі не були чимось незвичним та захоплюючим, адже за роки свого життя він об’їздив майже весь світ.

Аліні завжди було цікаво, що він відчував під час своєї першої подорожі, тому не втримавшись, відразу запитала у нього про це.

- Мені було лячно. В дитинстві мій перший політ на літаці був не дуже вдалим, ми потрапили в шторм, добре, що все пройшло добре, але в подальшому ті події відіграли свою роль в майбутньому. – Говорив він спокійно. – Мій перший самостійний політ був до Австралії, у Сіднеї мене чекали важливі справи, я повинен був заключити договір із іноземною компанією. Пам’ятаю, як сідаючи до авіалайнеру, буквально молив бога про те щоб погода була хорошою.

Аліна із розумінням хитнула головою.

Аеропорт зустрів блаженною прохолодою і вона полегшено перевела подих. До такої спеки Аліна не звикла.

- Коли прибудемо в Марбел’ю, я ні за що не вилізу із моря! – Рішуче мовила вона і різко затнулася, коли її погляд впав на парочку, яка стояла напроти неподалік.

Шоковано витріщивши очі, Аліна не повірила власному зору. Крик радощів ронісся по всій будівлі аеропорту і Аліна кинулася вперед.

- Марино! – Заволала вона кинувшись подрузі на шию.

Марина міцно обійняла Аліну, голосно сміючись.

- Господи, ти… Ти тут! І Сергій? – Аліна відсторонилася та поглянула на коханого чоловіка Марини.

Від Аліни не приховався шок та подив зі сторони подруги. Виникла якась незручна пауза і Аліна обернулася та помітила, як Ігор пройшов мимо неї і вони з Сергієм подружньому обійнялися.

Із власних непрошених думок Аліну вивів голос Марини:

- Ваш медовий місяць буде в Іспанії?

Поглянувши на брюнетку через призму яскравих вогників, що замаячили в її свідомості, Аліна відповіла:

- Так, в Іспанії…

- Я не знала, що зустріну тебе в аеропорту Малаги. Я взагалі… - Вона обернулася до Сергія. – Ти знав, так?

- Звісно я знав. Це була ідея Ігоря. Раз ми з тобою не були присутніми на весіллі… Ми з Ігорем вирішили, що проведемо час дружньою компанією в Іспанії.

- Але чому ти зразу не сказав мені? – Марина хитнула підборіддям і повернувшись до Аліни, мовила, - тепер я розумію про який сюрприз говорив Сергій. Спочатку я вирішила, що він просто запросив мене на відпочинок в сонячну Іспанію, але я не знала, що ви з Ігорем також приїдете. Це просто неймовірно!

Подруги знову міцно обійнялися.

Приїзд Марини та Сергія став для Аліни справжнім сюрпризом та найкращим подарунком. В голові появився спогад, коли вони після весілля всі в чотирьох говорили по відео дзвінку, тепер Аліні стали зрозумілі дивні переглядання Сергія та Ігоря.

- Я також ні про що не підозрювала. Марино, я так рада тебе бачити!

- Я розділяю твої почуття, - розсміялася вона.

- Не можу повірити, що ти тут, переді мною. Так дивно… - Аліна взяла Марину під руку і вони разом зі своїми чоловіками пішли на вихід із приміщення.

Окрилена щастям, Аліна більше не відчувала палючих променів сонця. Вона повністю абстрагувалася від спеки завдяки подрузі. Цікаво, що в цей момент відчувала сама Марина, схоже вона дійсно була з Аліною на одній хвилі. Усмішка з її уст не бажала сходити, навіть коли вони сіли до салону автомобіля, котрий арендував Ігор щоб відвезти їх до готелю в якому вони будуть проживати наступні 2 тижні.

- Тільки-но поглянь… - Марина опустила скло та виставила руку на повітря. – Яка краса.

Поглянувши в той бік, Аліна затамувала подих.

- Дійсно… Красиво.

Узбережжя Середземного моря приковувало до себе дівочі погляди, коли вони їхали дорогою вперед. Неймовірна блакить із зеленими переливами не могла залишити байдужими серця своїх спостерігачів, а сонячні блискітки танцювали на морських хвилях і сліпили очі.

- Хлопці, зупиніть! Я хочу поплавати! – Марина доторкнулася до плеча Ігоря і той обернувся.

- Марино, поплаваєш коли ми приїдемо в Марбел’ю, пройдемо реєстрацію та підемо на прогулянку, - за Ігоря відповів Сергій.

- Але я хочу зараз! Поглянь яка краса! – Зараз Марина скоріше нагадувала капризне дівчисько, яке не знає слова «ні» та не приймає відмови.

- Ти думаєш, що пляж в Марбел’ї якийсь інший? – В голосі Сергія почулися смішинки.

- Зупиніть, - погрозливо прошипіла вона.

Аліна почала сміятися, Ігор теж не стримав посмішку та звернув автомобіль вправо, зупиняючись.

- Ось так би зразу, - задоволена Марина відчинила дверці та взяла Аліну за руку.

Розжарений на сонці пісок, зігрівав босі п’яти подруг, коли вони позбавилися від взуття та знявши верхній одяг, прямо в спідній білизні побігли плавати в неймовірній блакиті Середземних водяних просторів.