Розділ 38

Сонячні промені грали на водяних хвилях та віддзеркалювалися на вологих від води тілах дівчат. Вода була теплою. Аліна з блаженством занурилася під воду та випірнула у двох метрах від місця занурення.

- Це неймовірно, - із води показалась голова Марини, вона відкинула пасма чорного волосся з обличчя та гучно заволала відкинувши голову назад.

- Твоя ідея із зупинкою просто чудова, - Аліна лягла спиною на воду та розставила руки.

Небесна блакить сліпила яскравістю очі. Все, що зараз відбувалося, для Аліни мало якусь дивну схожість із казковим світом. Нереальність подій бурлила в її свідомості та зігрівала з середини.

Вона в Іспанії. В Іспанії…

Бризки теплої води полетіли дівчині прямо в обличчя, а потім почувся дзвінкий Маринин сміх, котра тепер тікала до берега.

- Ну постривай, - погрозливо пробурмотіла Аліна і кинулася слідом за подругою.

Морський бій водою перемішався з веселим настроєм та гучним сміхом.

Сергій з Ігорем опиралися спинами на автомобіль, кожен з них палив цигарку та спостерігав за своїми дівчатами. Сергій – серйозний, Ігор – усміхнений.

- Я думав Аліна закатить тобі скандал, - вдумливо заговорив Сергій, збиваючи попіл з сигарети.

- Чому це? – Ігор перевів погляд на товариша.

- Ну… У вас медовий місяць, як не крути… А тут нас з Мариною принесло…

Усмішка скривила губи Ігоря.

- Аліна б ні за що так вчинила. До того ж, вона справді рада вас бачити. Не думай про погане Сергію, ви з Мариною не зможете завадити молодятам веселитися вволю, - хитро підморгнув він.

Сергій поглянув на небо, туди де сонце сяяло на повну та прикрив долонею очі. Опустивши погляд, він побачив крізь розставлені пальці Марину, котра підстрибувала у воді обдаючи Аліну рясними краплинами. Він посміхнувся. Вперше Сергій відчував себе спокійно. До зустрічі з Мариною, він був занурений лише в роботу і намагався не відволікатися на амурні справи та жіночу красу, але зустріч з Мариною змінила для нього все. Тепер вона стала його всесвітом, його галактикою, його серцем. Кожне її слово, її посмішка, ніжні дотики рук, викликали сотні мурашок по мужньому тілу сильного чоловіка. Сергій пам’ятав все, що вона робила, що розповідала йому, він добре знав про що мріє Марина та чого бажає.

Іноді вона поводила себе безглуздо, чим доводила його до сказу, але Сергій жодного разу не дозволив проявити собі роздратованість, занадто важливим для нього було кохання цієї жінки, а почуття до неї зайняли перше місце в його житті. Про своє кохання до неї він ніколи не мовчав, лише мовчав про те, наскільки сильним воно являється. Сергій не боявся налякати Марину силою таких почуттів, він просто хотів зберігати це в таємниці біля свого серця, щоб одного разу Марина не ранила його до глибини душі, в саме серце.

Про розрив думати навіть не хотілося, занадто болючою була сама думка про втрату Марини, але він чудово розумів, що якщо Марина захоче піти від нього – вона піде і ніхто її не зупинить, але він також розумів, що не зможе її відпустити, просто не захоче.

- Ти про що думаєш? – Ігор з цікавістю поглянув на нього та продовжив, - я до нього розмовляю, а він витає у хмарах.

- Небо дуже гарне…

Ігор перевів погляд на небеса.

- Небо, як небо. Тобі лише здається, що сонце в Іспанії світить більш яскраво, - потиснув він плечами.

- Все-таки яскравіше, - Сергій склав руки на грудях та побільше набравши повітря в легені, видихнув.

- Пора гукати їх, досить вже бавитися в морі, - тихо мовив Ігор і голосно вигукнув, - дівчата пора їхати!

- Зараз, ще трішки! – Прокричала у відповідь Аліна.

Автомобіль із допустимою швидкістю їхав далі. Скоро вони повинні були прибути в Марбел’ю та заселитися в номера п’ятизіркового готелю. Марина розчісувала пальцями вологе волосся та зіткнулася поглядом з Сергієм у дзеркалі заднього виду. Посміхнулася йому та поцілувала губами повітря.

Помітивши їхні маніпуляції, Ігор посміхнувся.

- Годі вже, - усміхнено мовив він та повернув дзеркало більш в свою сторону.

Приїхавши до Марбел’ї, Марина відкрила рота від прекрасних вуличок та будівель. Все було дуже незвичним, пухнасті пальми, кущі різнокольорових квітів, яких вона ніколи не бачила раніше. Брюнетка опустила скло та висунула голову на вулицю.

- Повітря тут зовсім інше. Я почуваю себе такою бадьорою! В Кривому Розі такої бадьорості у мене ніколи не було, - мовила вона.

- Металстил, доменні печі в Кривому Розі грають значну роль і для повітря, і для навколишнього середовища, - вигнула брову Аліна.

- Так і справді. Дихати мені важко. Відчуття ніби я задихаюся супроводжує мене постійно з того моменту, як я покинула наше місто.

- В мене те саме відчуття, - погодилася з нею Аліна. – Чисте повітря значно відрізняється від забрудненого.

До готелю вони приїхали після обіду. Проходячи мимо тих самих гарних квітів, які вона бачила по дорозі сюди, Марина випрямила руку та доторкнулася до яскравих бутонів квітів.

- Королівство Іспанія – це королівство квітів, - мовив Ігор. – Он то кущі гібіскусу, - він вказав на красиві помаранчеві квіти до яких доторкалася Марина. – А он там гранат. – Проходячи мимо рослин, Ігор вказував руками на квіти. – А ось це краще не чіпати! – Наставницьким тоном мовив він, коли Марина захотіла зірвати білу красиву квітку із куща.

- Чому? – Здивувалась вона.

Аліна з Сергієм зупинилися поряд з ними.

Ігор не торкаючись рослини, провів над нею розкритою долонею.

- Білий олеандр – неймовірно отруйний, смертельно отруйний. Вся справа в його сокові. Не хочеш проблем – не чіпай, а обходь стороною, - серйозно говорив він.

Марина з обережністю поглянула на рослину та відступила подалі на один крок назад.

- Я краще триматимусь подалі, - нерішуче мовила вона. – Ці олеандри я помітила кругом, коли ми їхали сюди, коли приїхали… Якщо він такий отруйний, то навіщо його взагалі вирощувати, ще й в такій кількості?