Розділ 46

- Що мені одягти?

Марина сердито жбурляла речі із шафи на підлогу в пошуках підходящого вбрання.

- Ти розраховувала на щось, коли збирала валізу до Іспанії, підбирала одяг, - потиснула плечами Аліна.

Вона сиділа на ліжку в позі лотоса та задумливо спостерігала за своєю подругою, котра наче несамовита рилася тепер в комоді.

- Мені потрібен наряд, який знесе дах Сергію.

- Марино не треба драми. Впевнена Сергію сподобається все, щоб ти не одягла, - заспокійливо відповіла Аліна.

- Пропонуєш одягнути мішок? Такий одяг йому теж сподобається? – Примружила очі Марина, вперла руки в боки та гнівно засопіла.

- До чого тут мішок? Я не це мала на увазі. Господи Марино, ти неможлива, - Аліна зіскочила з місця та хутко опинилась поряд із брюнеткою, нахилилась, випрямилась, тримаючи в руках золотистий топ та коротеньку кремову міні. – Ось це! Підійде, як ніколи.

Марина придирливо оглянула асортимент, який їй запропонувала подруга та скептично мовила:

- Навряд це йому сподобається. Потрібне щось справді спокусливе.

Аліна ледве стримуючи гнів, підняла очі до навісної стелі.

- Ти купувала свої речі сама, я тобі їх не вибирала. Не розумію, чому ти така невдоволена? – Опустивши руки по швах, Аліна з докором буравила поглядом Марину.

Протяжно зітхнувши, Марина опустилася прямо на підлогу і наче тибетський монах, закрила очі.

- Не знаю, що зі мною. Я відчуваю якісь зміни в собі і це страшенно мене лякає.

- Ти про що? Про які зміни ти говориш Марино?

Аліна опустилася поряд із нею та допитливо зазирнула Марині в очі, які та в ту ж мить відкрила.

- Стан мого здоров’я явно похитнувся. Мене іноді нудить, не сильно, але нудить. Я сильно пітнію, то мені спекотно, то холодно…

- Акліматизація у кожної людини проходить по-різному, от побачиш, скоро тебе попустить, - Аліна з турботою поклала долоню їй на коліно. – Тобі обов’язково стане краще.

- Іноді мені стає настільки зле, що я в це не вірю. Не вірю, що може бути краще. – Марина смикнула куточком губи. – Я по тій причині і не переспала з тим Євгеном, бо мене почало нудити. Було б занадто прикро аби знудило просто на нього, - тепер вона міцно стиснула губи.

Аліна не стримала сміх.

- Якого дідька ти гигочеш? – Марина жатівливо жбурнула в Аліну своєю спідницею, але Аліна не припинила сміх.

- Вибач, я просто не можу, - вона вляглася спиною на підлогу, продовжуючи сміятися.

- Так що ти там для мене підібрала? – Мило посміхнулась брюнетка, забираючи в Аліни з рук топ та міні. – Хммм, мені подобається твій вибір, - оцінила вона.

- Та невже? – Не стримала жартівливого здивування Аліна.

- Справді подобається.

- Я хочу щоб ти назвав яхту в мою честь! – Вигукнула Марина стоячи біля перил великого білого водяного транспорту.

Шалений вітер несамовито грався з її чорним волоссям, один момент і декілька прядок впали їй на обличчя.

Капітан – чоловік середніх літ, гарний не по роках та статний, посміхнувся почувши її слова.

- Мариночко, для тебе хоч зірку з неба, - мовив Сергій зобразивши низький реверанс.

- Зірку?! – Марина хитро примружила очі. – Ти спочатку одружися на мені, а потім поговоримо про зірки!

Розвеселився навіть капітан.

Сергій скупо посміхнувся та зробив ковток з келиху. Він промовчав.

Марина відірвалась від перил та танцюючою ходою попрямувала до капітана, підійшла зовсім близько і обійняла його за плечі.

- Хочете взяти штурвал під свій контроль? – Привітно поцікавився він.

- Буду не проти, але може дещо згодом, - посміхнулась вона. – Скажіть, ви знаєте скільки на небі зірок?

Капітан підняв голову вгору та задумливо мовив:

- Не знаю, зараз важко дати відповідь на таке питання. порахувати зорі моожливо тільки вночі.

- Ну а приблизно? – Благаючи поглянула на нього вона.

Він невизначено повів підборіддям.

- Думаю, приблизно міл’ярд. Одні зорі затухають назавжди, але на місці старих утворюються нові.

- Капітане не слухайте її. Марина забалакає кого хочеш, - в розмову втрутився Сергій, котрий підійшов до них. – Ви не проти, якщо я візьму штурвал?

- Ні, зовсім ні. Якщо ви вмієте управляти яхтою, то будь ласка.

- Мав справу раніше.

Капітан залишив пару наодинці. Діждавшись доки він відійде на достатню відстань, Сергій жестом приманив Марину до себе. Обійнявши її позаду, так, щоб вона притискалася своє спиною до його грудей, він почав управляти яхтою.

- Чому ти так сильно хочеш заміж? – Тихо запитав.

Марина відчула легенький дотик його губ до свого плеча.

- Чому ти вважаєш моє бажання стати твоєю дружиною поганим?

- Я не сказав, що це погано, - заперечив він. – Я лише запитав «чому?».

Марина поглянула вдалину та розвернулася до нього обличчям.