Розділ 48

Прослідувавши за лікарем до кабінету, перед тим, як зачинити двері, Марина кинула останній погляд на Аліну, котра напружено вдивлялася в свою подругу.

- Сподіваюсь все гаразд, - мовила Аліна, коли за Мариною зачинилися двері.

В кабінеті Марина пробула доволі довго, як спочатку здалося Аліні, але поглянувши на годинник, вона зрозуміла, що Марина говорить з лікарем хвилин 10 не більше. Хвилини тяглися наче равлики і очікування просто вбивало з середини.

Раптом двері відчинилися і бліда ніби полотно Марина, вийшла з кабінету.

- Марино, ну нарешті! – Мовила Аліна. – Що сказав лікар?

Погляд Марини був скляним, тому зараз вона скоріше нагадувала фарфорову ляльку, ніж живу дівчину з теплою шкірою.

- Все… У мене все добре, - посміхнулась вона ніяковіючи на очах, в її обличчі читався відчай та якийсь розпач. – Відвезіть мене до готелю, а самі, що хочте те й робіть.

По дорозі в готель, Марина не мовила ні одного слова. Вона мовчки дивилася у вікно та дуже рідко моргала очима.

Аліну непокоїв стан подруги, адже те що з Мариною щось було не так, помітили всі троє. Ніхто не став запитувати у неї про це, навіть Сергій промовчав, але було помітно, що цікавість та неспокій розриває його з середини.

Приїхавши в готель Марина швидко вискочила з салону та не чекаючи ні на кого, стрімголов пронеслась мимо квітучих олеандрів.

- Марино почекай! – Гукнув Сергій, але марно.

Марина майже бігла до вхідних дверей, не чуючи нічого і нікого. Вже на східцях брюнетка ледве не збила з ніг літню жінку, котра не розгубилася і в ту ж мить осипала Марину скверними словами, які тільки знала.

- Вибачте, вибачте, я не хотіла! – Марина тремтячою рукою заправила пасмо свого волосся за вухо та стрімко прослизнула у двері.

Просторий хол, далі ліфт…

Марина зайшла до кабіни і натиснула кнопку.

- Марино, затримай ліфт! – До дверей кабіни саме добігав Сергій.

Марина бачила його в маленьку щілину, бо металеві двері саме зачинялися.

Він не встиг.

- Прокляття! – З силою вдаривши в двері ліфту, вилаявся Сергій.

- Не хвилюйся, декілька хвилин ролі не грають, але можеш побігти сходами, - запропонував Ігор, котрий підійшов прямо до нього.

- А тобі б тільки познущатися з мене, - їдко вимовив Сергій, пропалюючи дірки в металові своїм поглядом.

Ліфт зупинився, двері відчинилися і перед очима Марини показався довгий коридор. Вона нерішуче ступила на килимову доріжку та на негнучких колінах пішла до свого номеру. На зустріч вийшли двоє хлопців і один з них оцінююче глянув на Марину.

- Олеяйяяя! Яка красуня…

В будь-який інший момент вона б просто розтанула від цих слів, але зараз Марина пропустила все мимо вух. Навіть не глянувши на хлопців, брюнетка пронеслася мимо них та минувши 2 номери, заскочила у свій.

Гепнувши дверима, Марина завмерла і нетвердою ходою підійшла до вікна та зашторила їх. В кімнаті помітно стемніло, сині штори непогано захищали від денного світла.

Двері позаду відчинилися і зачинилися. Марина завмерла так і тримаючи тканину штор в своїх руках.

- Кохана, що сталося? Ти вийшла від лікаря сама не своя… І твоя поведінка...зараз… - Сергій замовк, продовжуючи вдивлятися в її спину.

Марина не оберталася. Вона продовжувала мовчки стояти.

- Поговори зі мною. Не мовчи, - помітне роздратування пролунало в його голосі, Сергій починав втрачати терпіння.

Від тону його голосу, плечі Марини помітно здригнулися.

- Я хочу побути одна. Будь ласка залиш мене на самоті, - прошепотіла вона, але Сергій розчув її слова.

- Що ти таке говориш? Поясни мені в чому справа і я заберуся геть! А ти залишайся! – Він гнівно засопів через ніздрі та засунув праву руку до кишені штанів.

Нічого не сказавши, Марина швидко пронеслась мимо нього в двері ванної кімнати та гучно гепнула дверима, зачиняючись.

- Прекрасно, - смикнув він куточком губи в усмішці і вже розсерджено додав, - просто чудово Марино!