Глава 5

Глава 5

Цілий день Віктор не міг зосередитися на роботі. Він абстраговано слухав клієнтів, яких, як на зло, сьогодні було багато. І всі вони були нудними, у всіх одні й ті ж проблеми, одні й ті ж емоції, однаковий згаслий погляд і опущені вниз куточки ротів. Робочий час тягся нестерпно повільно, що викликало у Віктора роздратування. Так, завжди спокійні психологи, розсудливі та уважні до всіх оточуючих – це міф. Психолог така ж людина, як і інші, зі своїми проблемами і емоціями, і теж може дратуватися.

Як тільки годинник показав 18.00, Віктор, на ходу вдягаючи пальто, вибіг з будівлі соціальної служби, навіть не попрощавшись за звичаєм з Мариною. Йому не терпілося повернутися до читання загадкової та незрозумілої книги. А ще хотілося повторити вчорашні тренування, завдяки яким він став відчувати легкість і прилив енергії.

Але сьогодні все було проти нього. Тільки-но він зайшов в квартиру, тут же подзвонила Ліка. Вона намагалася висловити свої образи, зокрема, щодо того, що Віктор не дзвонив учора. Насилу стримуючи себе, щоб не нагрубити, Віктор постарався заспокоїти дівчину і, пославшись на втому, закінчив розмову.

Коли він, нарешті, взяв до рук книгу, пролунав ще один дзвінок, від мами. Довелося витратити хвилин 30 на балаканину, розповідаючи про події на роботі і слухаючи останні плітки про родичів і сусідів, до яких Віктору не було жодного діла навіть в звичайний час. Коли мама відключилася, Віктор поставив телефон на беззвучний режим і відкрив книгу.

Однак не встиг він почати читати, як противно задзвенів дверний дзвінок. На межі сказу, Віктор підійшов до дверей і з розмахом відкрив. Перед ним стояла літня сусідка, яка почала нести якусь дурницю про свою онучку та її дивний сон. Знаючи, що її сусід психолог соціальної служби, старенька вирішила, що він може допомогти їй. Безкоштовно. В неробочий час. Яке ж було її здивування, коли психолог з крижаним поглядом зачинив двері прямо перед носом. Клацнувши вимикачем дзвінка, Віктор повернувся до вітальні, трохи постояв посеред кімнати, потім висмикнув інтернет-кабель із роутера. Здається, тепер ніщо не повинно відволікати. І справді, більше Віктора ніхто не турбував, і він зміг зайнятися тренуванням.

Книга зазначала, що нова, вже третя вправа, дуже небезпечна, але необхідна, щоб рухатися далі. Віктор відповідально виконав інструкцію, перечитавши її кілька разів, щоб не помилитися. Але про те, що станеться далі, книжка не попереджала...

Сидячи на підлозі з закритими очима, Віктор відчув ще більшу легкість, ніж напередодні. Вона з'явилася не поступово, як учора, а різко. Йому на мить здалося, що його тіло злетіло, але перевірити він не міг. Очі не хотіли відкриватися, як він не старався. Але паніки немає, навпаки, Віктором опанував спокій, умиротворення.

Раптом парубок побачив невиразний образ. Обрис людської фігури. Незважаючи на закриті (і в цьому він точно впевнений!) очі, Віктор бачив усю кімнату. Безбарвну, сіру, в напівтемряві, але ж бачив. І біля нього, посеред кімнати стояла неясна фігура. Здається, чоловіча, висока, худа, в плащі чи що... Точніше розгледіти неможливо, хоча Віктор і намагався. Дивно, Семен Сергійович начебто казав, що теж бачив якогось мужика, але при цьому міг розгледіти його зовнішність…

– Не чини опір, – глухо пролунав голос, що виходив від фігури. – Ти повинен розслабитися. Чим більше опору, тим складніше тобі буде зрозуміти.

«Що зрозуміти?», – хотів запитати Віктор, але не зміг відкрити рота. В горлі пересохло, губи не слухалися, а все тіло стало ніби ватним. Йому раптом захотілося закричати, покликати на допомогу, але нічого не виходило.

– Я сказав – не чини опір! – строго, з нервовою інтонацією повторила фігура. – Ти сам захотів, ти відкрив Портал. І я дам тобі шанс.

«Шанс? Портал? Куди? Що?», – питання народжувалися в голові Віктора одне за іншим.

– Тепер ти – Спостерігач. Ти отримуєш те, що не дано іншим, ти отримуєш велику силу! Багато хто шукав ці знання, цю здібність, але вони не готові були прийняти її. Примітивні. Жалюгідні. Дурні. Одні думали, що це знання зробить їх багатими, інші хотіли отримати владу над людьми, треті сподівалися на славу, популярність. Нікчеми! – в голосі фігури звучало глибоке презирство, таке може відчувати тільки непитущий при погляді на п'яницю, що заснув в брудній калюжі.

Слухаючи містичну фігуру, Віктор все ж повернув самовладання. У всякому разі, йому не збиралися завдавати чогось поганого, навіть більш того – обіцяють секретну здібність. Секретну та рідкісну, судячи з усього. Варто послухати далі. Хоча чи є в нього вибір?

– Твоя задача проста, – продовжувала фігура. – Тобі потрібно лише перебувати серед людей, вбирати їх емоції, будь-які, хороші, погані, не має значення. Тобі доведеться знаходитись у різних ситуаціях, де панує найбільше загострення пристрастей. Чим яскравішими та сильнішими будуть емоції – тим краще, тим вони цінніші.

– Навіщо? – вже зміг вимовити Віктор.

– Кожні 2-3 дні ти будеш виходити зі мною на зв'язок, в книзі описана методика, як це зробити. І будеш передавати накопичені емоції мені.

– Як? – здивувався хлопець. – Як можна передати емоції? Розповідати про них або як?

Він відчув спалах злості від фігури, і зрозумів, що краще не перебивати. Його «співрозмовник» вселяв страх. Цей страх неможливо пояснити, але він був виразним, від фігури віяло небезпекою.

– Є одне правило, – буквально прогарчала фігура. – Ти не повинен втручатися в події. Звичайно, як і будь-якій примітивній нікчемності, тобі захочеться втрутитися, адже ви всі починаєте вважати себе богами, коли пізнаєте нашу методику. Але якщо ти це зробиш, то отримаєш покарання. І воно тобі дуже не сподобається. Ти втратиш не тільки отримані здібності. Я заберу у тебе те, що ти дуже цінуєш!

Фігура зникла так само різко, як і з'явилася. Одночасно з цим, Віктор відчув, що може поворухнутися. Він моментально відкрив очі й озирнувся. Кімната, як кімната. Ось телефон, он ноутбук, крісло, диван, на кухні горить світло, яке Віктор не вимкнув. Все як завжди.