Глава 10

Глава 10

– І навіщо тобі відпустка зараз? – здивувалася Ганна. – Взяв би вже в січні, на свята...

– На свята я й так буду відпочивати, – відповів Віктор, прекрасно розуміючи, чому начальниця не хоче відпускати його на 3 тижні. Всього в соціальній службі чотири психолога, і якщо йде один, то навантаження лягає на інших. А кінець осені й початок зими характеризуються підвищеною депресією, викликаною похмурою погодою, відповідно, число відвідувачів зросте в кілька разів.

– Ну добре, діло твоє, – сказала Ганна, підписуючи заяву на відпустку. – До речі, ти не в курсі, що там у нас за щеня під дверима офісу з'явилося?

– Щеня? – перепитав Віктор. – Не маю уявлення, я не дуже полюбляю собак.

Вийшовши з кабінету начальниці, він підійшов до столу адміністраторки, за яким нікого не було. Зате з вулиці лунав веселий гавкіт і невиразний голос Марини. Віктор попрямував туди, і побачив, що Марина грає з Лакі, попутно пригощаючи того шматочками сосиски.

– Ти подивися, яке диво! – із захопленням сказала Марина, озирнувшись на Віктора. – Звідки він взявся?

– Може, прийшов за психологічною допомогою? – посміхнувся Віктор.

– Що ж, тоді він за адресою! Обожнюю собак, особливо, коли вони маленькі. Стривай, а ти куди?

Віктор пояснив, що взяв відпустку через сімейні обставини. Вдаватися в подробиці цих самих обставин, він, звісно, не став. Але й вигадувати жалісну історію теж не хотів. Марина – єдина людина в соціальній службі, до якої Віктор добре ставився, і брехати їй було б неприємно.

– Давай, розбирайся зі своїми сімейними проблемами, і повертайся, – видала напуття дівчина. – А то наш корпоратив буде зовсім сумним. Хоча якщо передягти Ігоря дідом Морозом, а Аню Снігуркою ...

– А Антона оленем? – засміявся Віктор. – Обов'язково прийду на це подивитися!

Годиною пізніше, сидячи в кафе неподалік від будинку, Віктор обмірковував своє рішення. Якщо він хоче запобігати злочинам, то йому потрібно мати більше вільного часу. А для цього найкраще взяти відпустку, щоб не залежати від роботи. Маючи цілий день в своєму розпорядженні, можна встигнути набагато більше. Ця ідея прийшла до нього вранці, і здалася просто прекрасною. Проте зараз він зрозумів, що трохи помилився.

По-перше, велика частина вуличних злочинів коїться в темний час доби, зі зрозумілих причин. Злочинці ховаються в темряві, щоб їх не впізнали. Ні, звичайно, і вдень хтось порушує закон, але відбувається це зазвичай за закритими дверима будівель, куди Віктора навряд чи запросять. Так що його денні пошуки не мають ніякого сенсу.

По-друге, як не дивно, але Віктору й самому вигідно ховатися в темряві. Навіщо йому проблеми з поліцією? Якщо хтось планував скоїти злочин, то це треба ще довести, що не завжди можливо. Зате дії Віктора по знешкодженню нібито бандита – будуть очевидним фактом. І тоді виникає питання, хто з них виявиться злочинцем в очах суду.

Поміркувавши ще трохи, Віктор прийшов до висновку, що вдень ​​він буде займатися тим, чим і належить займатися парубку у відпустці – відпочивати, спати, ходити до спортзалу, в якому він вже давно не був. До того ж буде більше часу на читання книги та дихальні вправи. А ввечері можна виходити на полювання, причому у Віктора буде на це ціла ніч.

Допивши чай, хлопець розрахувався і попрямував в магазин одягу, де купив чорний пуховик з капюшоном. Курточка менше привертає уваги, ніж пальто, крім того капюшон додатково приховує обличчя. На всяк випадок. Звісно, злочинець не піде в поліцію, мовляв «Так і так, хотів пограбувати перехожого, з учорашнього вечора готувався, планував, ножа нагострив, а тут якийсь мужик взяв і порушив мої плани, покарайте негідника!». Але раптом він впізнає Віктора потім, в транспорті, в супермаркеті, і захоче помститися? Краще вже підстрахуватися.

Вийшовши ввечері «на полювання», як назвав Віктор своє нове хобі, він зрадів купленому пуховику. Температура опустилася до -15, і хлопець вже замислився, чи варто сьогодні блукати вулицями. Ну який дурень буде грабувати або вбивати в таку холоднечу?

«Гаразд, пройдуся трохи, не дарма ж одягався?», – вирішив Віктор і попрямував до скверу. Якщо щось і має статися, то напевно в парку. Відсутність освітлення, багато дерев, лавочки з пияками – просто рай для маніяків і хуліганів.

У сквері виявилося порожньо. Хоча ще не пізно, навіть дев'яти годин немає, але ніхто не бажав в такий мороз насолоджуватися красою парку. Постоявши кілька хвилин посеред скверу, і відчуваючи себе ідіотом, Віктор розвернувся і попрямував до будинку.

– Додому і ще раз додому! – буркотів Віктор, ховаючи замерзле обличчя в капюшон.

Як на зло, піднявся вітер, від чого стало ще більш холодно та противно. Мало того, ще й сніг пішов. Але не красивими густими пластівцями, а дрібний, твердий сніг, який більше схожий на град. Настрій зіпсувався вкрай, і Віктор хотів лише скоріше потрапити в теплу квартиру, заварити міцний чай та закутатися в ковдру.

Він так захопився думкою про гарячий чай, що навіть не відразу відчув те неприємне відчуття, яке тепер виникало у нього кожного разу, коли поруч хтось гнівався. Тільки дивом Віктор все ж вловив внутрішній дискомфорт, який явно виник не через мороз. Хлопець зупинився і почав озиратися. Так і є, щось відбувається. Або, вірніше, має відбутися. Крізь завісу снігу він розгледів двох осіб, які увійшли в парк. У першій фігурі вгадувалася дівчина або жінка. Її явно переслідує чоловік. Вони віддалялися від Віктора, йдучи в протилежний бік. А значить, у нього є всі шанси наздогнати їх, тим більше що вони перебувають в 30-40 метрах, і не бачать його.

Через кілька хвилин Віктор наздогнав чоловіка, який в свою чергу прискорив крок і вже майже впритул наблизився до своєї жертви. Хлопець ще не знав, що він зробить, адже очевидних ознак того, що чоловік хоче напасти на жінку, немає. Але тут переслідувач вийняв руку з кишені, на якій Віктор зумів розгледіти кастет поверх рукавички. Тепер уже сумнівів бути не могло!