Глава 14

Глава 2

Втомлива дорога та свіже гірське повітря благотворно вплинули на Віктора. Вперше за останні дні він чудово виспався. Прокинувшись, хлопець підійшов до вікна і відкрив штору. На вулиці сонячний день, засніжені пейзажі як на картинці, радують око.

Віктор солодко потягнувся, вдягнув штани та футболку й пройшов у ванну. В хаті нікого немає, напевно, Іра пішла в школу, а Женя десь гуляє. Тому ніхто не завадив хлопцеві спокійно поснідати в повній тиші, потім зателефонувати батькам і доповісти, що у нього все добре, він нормально дістався, а новий будинок більш ніж комфортний. Після дзвінка, не знаючи чим зайнятися, Віктор вийшов на вулицю. Нічний сніг засипав доріжку у дворі, і хлопець вирішив розчистити її. Совкова лопата знайшлася швидко, прямо біля дверей.

Коли сніг був прибраний, хлопець знову відчув голод. Фізичні вправи на свіжому повітрі викликають звірячий апетит. Треба б щось приготувати. Віктор зайшов на кухню і відкрив старенький холодильник, що зберігся ще з радянських часів. Господиня не обдурила, той морозив не гірше нових сучасних.

За період холостяцького життя Віктор навчився чудово готувати. Не вистачало мультиварки, звісно, але вона потрібна при динамічному житті у великому місті. А тут час плине повільніше, та й куди Віктору поспішати? Він швидко знайшов кухонне обладнання й посуд, і взявся за приготування. Гречана каша, суп, салат, смажене м'ясо – хлопець так захопився, що не помітив, як годинник пробив 12. Скоро обід. А там і господарі прийдуть. Треба швидко поїсти, та йти медитувати. Не можна забувати про мету свого приїзду сюди, хоча так хочеться ні про що не думати, а просто насолоджуватися безтурботністю!

Грюкнули вхідні двері і через хвилину на кухні з'явилася Женя.

– Привіт! – привіталася вона. – О, ти вже освоївся?

– Привіт! – відповів Віктор. – Так, зараз домию посуд, заберу тарілки з їжею, і не буду тобі заважати.

Дівчина на кілька хвилин зникла в своїй спальні, потім повернулася вже переодягнена в домашній одяг – теплі спортивні штани, в'язаний тонкий светр і великі пухнасті тапочки з мордочками панд. Тільки зараз Віктор звернув увагу, що в будинку досить прохолодно, мабуть, завдяки ранковій розминці з лопатою він розігрівся і не помічав холоду.

– Ти не заважаєш, – прощебетала Женя і дістала з господарського холодильника хліб, масло та сир.

Євгенія поставила чайник на плиту, і поки закипала вода, зробила кілька бутербродів. Чекаючи чаю, вона сіла з ногами на табуретку і почала наминати нехитрий обід.

– Це вся твоя їжа? – здивувався Віктор.

– Угу, – промимрила дівчина набитим ротом. – Лінь готувати.

Подумавши, Віктор взяв ще одну тарілку і насипав кашу з м'ясом.

– Пригощайся, – поставив він тарілку перед Женею. Потім насипав порцію собі та сів поруч.

Дівчину не довелося вмовляти. Подякувавши, вона взялася за частування, не забуваючи і про бутерброди.

«Напевно, треба вести світську бесіду? – подумалося Віктору. – Але про що? Про що можна говорити з майже підлітком?».

Однак Євгенію, схоже, анітрохи не турбували церемонії ввічливості. Вона зосередилася на їжі, і не звертала на гостя ніякої уваги. Що, втім, тому було тільки на руку. Йому є, про що поміркувати. Скласти план тренувань, або спочатку побалакати з Голосом? Питань до нього хоч відбавляй.

– А ти ким працюєш? – несподівано перервала його роздуми Женя.

– А? Що? – схаменувся хлопець.

«Ні, він точно пришелепкуватий», – подумала Женя. Вона згадала вчорашню заминку постояльця і ​​знову ледь не засміялась.

– Питаю, ким ти працюєш? – повторила вона питання.

– А-а, – дійшло до Віктора. – Уже ніким, звільнився.

– Ну а працював ким? – не вгамовувалася дівчина.

– Психологом. Формально.

Дівчина відірвалася від їжі та подивилася на гостя.

– Це як?

– Формально я був психологом, – почав пояснювати хлопець. – Але в реальності займався чим попало. В основному вислуховував скарги клієнтів, яким не потрібна була допомога. Їм хотілося побазікати. А більшу частину часу й зовсім займався складанням звітів, написанням якихось планів, веденням журналів.

– Як нудно, – дівчина зайнялася м'ясом, яке, судячи з усього, їй дуже сподобалося. – До речі, ти класно готуєш! Краще мами, тільки не кажи їй про це. Вижене на фіг.

– Я заплатив на півроку вперед, – майже щиро посміхнувся Віктор.

– Мене вижене, – уточнила Женя, і продовжила тему роботи. – Мама теж веде всякі журнали, звіти. Не хочу так само. Хочу поїхати звідси, стати дизайнером, вигадувати інтер'єри.

Вона так охоче ділилася з малознайомою людиною своїми планами, як це властиво тільки молоді. Мрії про яскраве, світле майбутнє, бажання домогтися слави, успіху, брати участь в грандіозних подіях – дорослі на це вже не здатні. Їх бажання більш приземлені, в основному стосуються стабільної високооплачуваної роботи, машини в кредит, іпотеки... Віктор зловив себе на думці, що йому дуже цікаво слухати цю дівчинку, яка зросла в невеликому селищі, і по суті ще не бачила життя. Вона не встигла розчаруватися, не встигла пізнати труднощі, які розбивають мрії та опускають на землю.

– Ти взагалі слухаєш, що я кажу? – знову вирвала хлопця з його роздумів Женя.

– Так, – відповів Віктор, задоволений, що в цей раз дійсно слухав. – Ти хочеш жити в Києві, зустрічати знаменитостей і створювати їм проекти будинків.

Дівчина ствердно кивнула і продовжила розповідати про свої цілі. Так за бесідою (або скоріше монологом) пройшла трапеза. Женя в подяку за обід переконала Віктора, що помиє посуд, а він може займатися своїми справами. Віктору двічі повторювати не довелося. Він швидко пройшов до своєї кімнати і зачинив двері.

Як тільки Віктор почав медитацію і зосередився на зупинці внутрішнього діалогу, з'явився Голос.

– Нарешті, – почулися буркотливі нотки. – Дивлюся, ти підібрав гарне місце, в ньому відчувається сила. Колись тут відбувалися цікаві події.