Глава 23

Глава 11

Євгенія твердо вирішила провести Віктора на вокзал. Таке ж бажання висловила і Ірина. Ніяких відмовок вони не прийняли, і хлопцеві залишалося лише погодитися. Поки Женя була в душі, він підійшов до Іри та передав їй невелику коробочку з логотипом ювелірної фабрики.

– У Жені скоро день народження, – пояснив Віктор. – Мене не буде, щоб вручити подарунок. Передай їй від мене.

Іра не втрималась і відкрила коробочку. Вишуканий золотий ланцюжок з вигадливим плетінням і кулон з синім сапфіром привели жінку в неймовірний захват. Вона ахнула і відразу прикрила рот рукою, щоб дочка не почула її захопленого вигуку.

– Оце так! – прошепотіла Ірина. – Ну ти молодець! Дякую! І коли тільки встиг?

– Інтернет магазини працюють цілодобово, – засміявся хлопець.

– Ой, Женька виходить, побігла ховати, – підморгнула Ірина і зникла в спальні.

Віктору неймовірно хотілося б побачити, яке враження справить цей подарунок на дівчину. Або щоб Ірина зателефонувала і поділилася. Тільки де він буде в цей день, і чим буде зайнятий? Залишається сподіватися, що цей пам'ятний подарунок сподобається Жені.

Таксі досить швидко довезло Віктора та його супроводжуючих до вокзалу. Часу ще повно, і щоб не сидіти в залі очікування, краще витратити його на прогулянку, на щастя погода видалася сонячною і теплою. Віктор уже був у Львові, але проїздом і давно. Тоді вдалося лише прогулятися по центру, і то недовго. Зараз же у них в запасі не менше 3 годин, і Євгенія влаштувала цілу екскурсію, захоплююче розповідаючи про місцеві визначні пам'ятки. Це виявилося дуже вдалим рішенням, так як відволікло від думок про від'їзд Віктора. Та й хлопець запам'ятав цю прогулянку назавжди, теплі та приємні спогади, ціла пачка фотографій на телефоні, селфі з кривляннями, смажені каштани, стрибки по калюжах, які залишилися після вчорашнього дощу. Незабутні речі!

Стоячи на пероні біля потягу, Віктор подивився на Іру і Женю. Йому хотілося якомога сильніше запам'ятати їхні обличчя. Звичайно, є фотографії, але знімок – лише мить, він не передає ні жвавість міміки, ні справжні посмішки, ні яскравий блиск в очах Жені.

– Здається, пора йти в вагон, – ніяково сказав Віктор.

– Щасти тобі, – Іра підійшла до хлопця і тепло обняла його, чмокнув в щоку. – Щоб все у тебе склалося, як ти хочеш. І, якщо захочеш подихати свіжим повітрям, ми завжди тобі раді!

– Дякую! – посміхнувся Віктор.

Настала черга Євгенії. Спасибі мамі за поданий приклад, тепер вона теж може поцілувати Віктора в щоку, не виказуючи своїх почуттів до нього. Що вона негайно й зробила, так само сказавши слова напуття і висловивши надію на його повернення.

– Вертайся, – ще раз повторила вона. Потім, трохи подумавши, тихо шепнула на вухо. – Я знаю, що це ти був. Ти зробив це заради мами, заради нас. Усі в селищі знали про плани цього виродка, але тільки тобі виявилося не все одно. Спасибі тобі велике!

Віктору вже вкотре стало ніяково від слів дівчини. Коли ж він встиг стати таким чутливим і сентиментальним? Раніше він за собою подібного не помічав.

Не знаючи, що можна відповісти в такій ситуації, він просто обійняв Женю ще міцніше, і трохи затримав в обіймах. Він не хотів підтверджувати, що дійсно причетний до того «нещасного випадку», але й брехати цій щирій дівчині він не в змозі.

Сидячи в купе, Віктор дивився через вікно на Іру та Женю. Вони не поспішали йти і, посміхаючись, дивилися в свою чергу на хлопця. Нарешті, поїзд рушив з місця, перериваючи цю гру поглядів, і, набираючи поступово швидкість, повіз Віктора від уже рідних для нього людей.