Сповільнення

Пролог

Скільки себе пам’ятаю: постійно кудись біжу, запізнююсь, не встигаю, але стискаю міцно зуби та йду вперед. В мене купа планів, купа чітких дій, які я маю виконати на шляху до мети. Мені не можна зупинятись, не можна втрачати дорогоцінний час.

Безкінечне навчання, репетиторство, танці для гарної постави, звичайно ж відмінниця в школі, червоний диплом в інституті, знаю кілька іноземних мов, але і цього мало, бо я мушу бути най-най.

Завжди, інакше ніяк.

Я не можу осоромити батька та маму, вони стільки зробили для мого майбутнього.

І ось зараз у свої 22 роки я сиджу на кушетці в лікарні, бо мені стало погано на вулиці і я втратила свідомість. Поряд стоять мої батьки, лікар щось пояснює їм із доволі сумним обличчям, чую як мама охає та осідає на стілець поряд, лише батько мов непробивна скеля уважно слухає чоловіка.

– … пухлина в голові вашої доньки дуже велика, вона тисне на мозок, через це й втрата свідомості. Потрібно більше аналізів, але вона знаходиться у такій зоні, що не кожен хірург візьметься. Рішення треба приймати терміново, поки вона ще операбельна, але навіть операція не дає гарантій. Ризики дуже великі….

– А якщо не робити операцію? Щось можна зробити без хірургічного втручання? – звертаюсь до лікаря, але не впізнаю свій голос.

– Ніхто не знає, треба робити більше досліджень, але погіршати може в будь-який момент. Рахунок йде навіть не на роки, може кілька місяців.

– Господи, Сімочко! Як це могло статися з нашою дитиною? Вона ж так мріяла стати адвокатом, в неї майорить на горизонті таке світле майбутнє! Які кілька місяців??? Що ви кажете? – заголосила мама, а батько міцно обійняв її та взяв мене за руку.

– Тоді робіть усі необхідні дослідження, зробимо операцію, якщо треба, - вимовив тато.

– Розумієте, це дуже складна процедура, потрібно багато аналізів, потрібні консультації онкологів…

Я слухала усе це і не могла повірити, що йдеться про мене. Ні, цього просто не може бути. Поганий жарт, просто може я сплю?

Все своє життя я витратила на шлях до якоїсь мети, яка навіть мені не належить. Це батьки хочуть бачити мене успішним юристом, це вони безкінечно втовкмачували в мене знання. Наймали кращих педагогів. Це все не я, це все не моє життя.

Кілька місяців… Я не хочу провалятись весь цей час в лікарні, а можливо більше ніколи не встати з ліжка, якщо все піде не за хорошим сценарієм.

Я хочу жити СВОЇМ життям, я хочу хоч раз щось зробити для себе.

Не заради якогось примарного майбутнього, якого в мене може і не бути, не заради мами і тата, як би сильно я їх не любила.

– Я йду, - піднімаюсь з ліжка та збираюсь на вихід.

Мої батьки та лікар дивляться на мене виряченими очима:

– Куди?

– Жити, нарешті жити своє життя. Якщо потрібні аналізи та консультації – добре, але я не хочу останні дні провести у цьому… приміщенні. І взагалі, мені потрібна перерва. Можемо зайнятись усіма цими питаннями через місяць?

– Але ж Вам може стати погано в будь-який момент! – вигукує лікар.

– Якщо стане, ми побачимося з Вами трохи раніше, - намагаюсь вичавити з себе посмішку.

Мама поривається зупинити мене, але батько не дає їй цього зробити:

– Серафимо, не роби дурниць, прогуляйся, подумай. Ми чекаємо на тебе вдома, добре?

Ох, тато, завжди такий розсудливий, раціональний, мудрий.

І як це в нього виходить? Роки юридичної практики зробили з нього справжню кам’яну брилу без емоцій та переживань. Все це він ховає за кадром, йому завжди треба тримати обличчя.

Виходжу на вулицю, без парасолі стаю під дощ і нарешті даю волю сльозам. Я не бачу нікого навколо себе, мене пробиває тремтіння. Треба заспокоїтись і не втрачати час. Зараз, він як ніколи має значення.

Кілька місяців, залишилось жити кілька місяців. Операція ризикова і не дає гарантій. Що ж мені робити?

Мені потрібно сповільнитись. Так довго бігла цей марафон, що не було часу навіть зрозуміти, чи потрібен він мені взагалі.

Але більше вбиває те, що я й не жила зовсім. Я весь час робила те, що від мене вимагали. Я думала так правильно, я не втрачала часу даремно, а тепер що?

Можливо я ціле життя втратила, так і не почавши жити по-справжньому.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше