Справа номер 23

Розділ ІІ

- Пане Паліюк, прошу детальніше.

- Детальніше, що?

- Прошу детальніше розповісти, про події, які передували злочину.

- Пане слідчий, це займе дуже багато часу.

Неочікувано, статний чоловік років тридцяти, підвівся зі свого стільця, та кудись вийшов. Слідчий, з першого погляду, складав враження, людини яка немало років віддала службі, але крім задоволення своїх потреб, та заспокоєння власного ентузіазму, не так багато отримала від держави. Прості джинси, та побита часом сорочка, ненайдорожче взуття, та втомлений, але суворий погляд. Єдине, що вирізнялося, на фоні “сірої” статури, був коричневий, шкіряний ремінь, за металевою, грізною пряжкою, який так і натякав, на суворість професії, та характеру власника.

Чоловік, немов, був створенний, для цього приміщення: вони були одним цілим. Сірі стіни, без вікон, прості, суворі меблі, радянська лампа, та купка документів, що ніби були ровесниками самої кімнати. Невідомістю, з якого боку, за тобою слідкують, та як добре тебе підслуховують, кімната забирала усі сили, та бажання бути кимось. Своє призначення, вона виконувала - навідмінно.

Через декілька хвилин, слідчий повернувся, обдивився кімнату, поставив, термос і будербродницю, та сів за стіл.

- Пане Паліюк, час у нас багато, тому повторюся! -вмостившись зручніше, слідчий налив кави, та взявши бутерброд, промовив, - прошу детальніше розповісти, про події, які передували злочину.

- Вам, пане Підполковнику, з якого місця починати?

- Розповідайте усе, у Вашому випадку, важлива кожна деталь.

- Ріс звичайною дитиною, батька не пам’ятаю, мати загинула, жив з бабусею та дідусем, ходив до школи, добре вчився, займався спортом...

- Яким спортом?

- Спочатку – гімнастика, потім футбол, бокс, карате.

- Зрозуміло, - повільно вимовив слідчий, щось записуючи у журнал. - Пане Паліюк, прошу далі, розповідайте.

- У тринадцять років, почав займатися громадською діяльністю, ходив на різні акції, брав активну участь, у громадському житті міс...

- Чому залишили цю справу?

- Залишив, за особистими причинами.

- Нагадаю, що Ви зараз під підозрою, тому я хочу почути: Чому Ви залишили, громадську діяльність?!

- Перейшов дорогу, не тим людям.

- Тим, це яким?

- Пане Підполковнику, це було досить давно, таких деталей, я вже не пам’ятаю.

- Для слідства, важливі деталі, Згадуйте! Гарантую Вам, поки я не почую імен, Ви звідси не вийдете, тому, мусите пригадати! - легко видихнувши, та прийшовши в себе, слідчий продовжив, - - а зараз, Пане Паліюк, продовжуйте.

- Жив я, на окраїні міста, в звичайні дев’ятиповерхівці, недалеко, знаходився невеличкий, шкільний стадіон. Там, в теплу пору проходили уроки фізкультури, а в інший час, ми грали  футбол. Але людей, там завжди було повно: для когось, це було місце зустрічі, хтось там займався спортом,влаштовували посиденьки, а дехто просто гуляв.

- Так...

- Якась організація, не з нашого міста, восени, здається, захотіла там щось збудувати, ніби будинок, або щось типу того. Ми - стали проти.

- Ви вели якусь діяльність, в стосунку до цього?

- Спочатку, просто хотіли домовитися, з нами говорили, щось там пропонували, навіть казали, що перенесуть будівництво. Тоді ми заспокоїлися, і забули про це.

- Перенесуть будівництво... - Шепотів під ніс слідчий, записуючи щось до журналу, - продовжуйте.

- Ну от і власне все. Прийшла весна, більшу частину стадіону – забрали, а нам так і нічого не пояснили, от ми і почали протестувати...

- Пане Паліюк, тут прошу зупинитися. Чи відомі Вам, імена організаторів цього протесту?

- Так, це був я, та ще три моїх товариші.

- Імена.

- Що, імена?

- Прошу назвати їхна імена.

- Не думаю, що це щось дасть, прізвищ я їхніх не знав, та й в живих, їх скоріш за все, вже теж немає.

- Добре, відкладемо це питання. І що ж ви робили, на цих ваших “протестах” ?

- Спершу, ми протестували, біля школи, але нас не чули, і ми пішли на центральну площу. Нашим протестом зацікавилися, хтось з столиці і будівництво ніби згорнули на деякий час. А потім, ми почали зникати. Я був третім.

- А тут, будь ласка, конкретніше, стосовно деталей цього Вашого “зникнення”.

- Я добре не пам’ятаю, розбудила мене бабуся, серед ночі, каже, що друзі мої під дверима, кличуть кудись. Я і пішов з ними, мені так, і нічого не пояснили, а далі все зовсім погано з пригадуванням, пам’ятаю іскри в очах, довгу дорогу, і воду.

- Воду?

- Так, якимось чином, я опинився у воді, а далі знову нічого не пам’ятаю. Отямився я на березі невеликої річки, десь посеред гір, довго пам’ятаю я лежав, а потім спробував підвестися, але не зміг поворухнути жодним м’язом. Так і пролежав, поки мене не знайшли грибники місцеві. Наступного разу, я відкрив очі, вже в якісь хатині, мене доглядала, якась жінка, років шісдесяти, в хустині, і білий сорочці, з орнаментом. Але рухатися, я і далі не міг. Так минав день за днем. Десь на шостий, я вже зміг, трохи рухати головою, але підвівши її, свого тіла, так і не побачив, тільки щось, схоже на величезний згорток бинтів, як потім мені пояснили, це і було моє тіло.

- Скільки днів, Ви так пролежали?

- Точно не скажу, але десь біля трьох місяців.

- Хто за вами доглядав?

- Дід Олекса, та тітка Ганна...

- Прізвища?

- У них, не було прізвищ.

- Як це, не було?

- Казали, що це їм не потрібно. У тій околиці, всі зналися, не було потреби у прізвищах, а як траплялися, з однаковими іменами, то додавали імена батьків, або місця, де народил...

- Так! Це вже непотрібно, мене цікавить наступне: що ви робили далі?

- Так, я в них і перезимував, а навесні поїхав. Вони продавали різну молочку, а я їм допомагав, так і зібралося на дорогу.

- Підозрюваний, чи Ви займалися після повернення?

- Я підпрацьовував вантажником, продавцем, намагався забути, те що сталося, ще й травми фізичні, давали про себе знати, за рік, відновив зайняття спортом, але адаптуватися, мені так і не вдалося.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше