Справа номер 23

Розділ V

У мене залишилося, шість днів, щоб попрощастися з усіма. Я не знав, з якими слова підійти, до цього, та як пояснити цей від’їзд своїм друзям, які тільки-но, знову знайшлися у моєму житті. Але, довго думати, не довелося, дідусь наполягав, щоб моя “подорож”, залишалася, у цілковитій таємниці, та щоб я, поводив себе, як завжди. Я так і робив: ходив до школи, гуляв з друзями, а вечорами, ходив вулицями міста, щоб попрощатися, хоча б з ним.

Їхати довелося у п’ятницю, речей. Я особливо багато не брав, тільки документи, та щось з одягу. Бабуся не втрималася, та поклала мені у сумку, банку з її борщем, дідусю це не сподобалося, але бабуся, мала свої методи впливу, тож борщ, так і залишився.

Детально, куди я їду, мені так і не сказали, знав я тільки те, що це місто, десь в околицях Івано-Франківська, де живе дідусів старий товариш, по службі. По якій службі? Мій дідусь, ніколи не служив, здоров’я у нього не те, а тут, такий товариш, але я не питав, все і без цього, було надто напружено.

Їхати, я мав вночі, тож мені дозволили, ще погуляти з друзями. Я, як і завжди, пішов, на наш стадіон, місце, де ми завжди збиралися, та проводили час. Йшовши, я ледве міг стримувати сльози, а попереду, ще й зустріч із друзями... Як я мав себе стримувати, знаючи, що це наша остання зустріч? Як?

Але, те що було далі, змусило мене забути про все...

Yurii

Подобається

#2803 в Сучасна проза
#1606 в Детектив/Трилер
#651 в Детектив

У тексті є: пошук, місто

Відредаговано: 05.03.2021

Додати до бібліотеки

Поскаржитись