Розділ VI

Такого стадіону, я ще ніколи не бачив. Він був повний, він був забитий людьми. Таке враження, що стадіон, перетворився, на велитенський мурашник, який роївся, кричав, та час від часу, кудись рухався.

Я витратив немало часу, що знайти своїх, та ще більше, щоб зрозуміти, що ж відбувається. Обійшовши, всі місця, де вони могли бути, знайшов таки одного.

- Що тут твориться? Хто ці всі люди, де всі наші?

- А ти не чув? Якісь морди, хочуть забрати у нас стадіон, кажуть, що будуть тут щось будувати.

- Як це забрати стадіон? Хіба їм дозволять?

- Коли є гроші, все дозволяють, добре, давай наших знайдемо,  вони на самому переді  були.

Дізнався, я не багато. Хтось, щось будує, та ще й на нашому стадіоні. Відверто, тоді мене, це не дуже цікавило, я знав що їду,і подальша доля цього міста, не дуже обходила мене.

Ми пробиралися довго. Я виріс, у відносно маленкому місті, тож не звик, до такого руху та галасу. Але, приблизно, через хвилин п’ять, ми таки дісталися авангарду цієї заворухи.

- О, привіт, і ти тут, ми вже думали, що ти десь зник!

- Та, я мав трохи хатніх справ,тні міг прийти швидше!

- Нічого, головне, що ти прийшов, давай, бере плакат, і кричи голосніше!

- А що кричати?!

- Яке це що?! А ти взагалі знаєш, що тут відбувається?!

- Ну... Хтось, щось хочу збудувати, на нашому стадіоні?

- Ну не зовсім, але цього достатньо!

- А що кричати?!

- Як це що?! Банду геть! Ні забудові! Банду геть! Ні забудові!

- Зрозумів...

Так, ми і простояли, до самого вечора. Чи мало це успіх, я не знав. Весь час, я тільки і чеакав, щоб це все закінчилося, і ми, швидше пішли звідси.