Глава 7 Жах без кінця

*Життя - це черга за смертю , але деякі лізуть без черги. 

Прокинулася я з тяжким болем у голові  та відчула холод . В очах все було розмито. Коли все стало на мiсце я жахнулася . Я була пiд землею і   повсюди кров . Моя або Марка  . Стоп де Марк  ? Що з ним ? 

Я встала та пішла шукати Марка.  Вийшла з тієї кімнати і  побачила сходи на верх . Обійшла багато кімнат і  кожна приводила мене в жах . На стінах були кайдани для рук , ніг , голови , а також прилади для катування . Що він за кат ?

Коли зайшла в останню кiмнату побачила Марка. Прив'язаного кайданами . Я пiдбігла до нього .

-З тобою все впорядку ? 

-Юля ?  Плече болить 

Я подивилася на його плечі  і  на правому побачила кров .

-Сильно болить ?

-Терпіти можу. 

-Знаєш де ключі  запитала я вказуючи на його ногу. 

-На цьому поверсі  є сходи пiдіймаєшься  на стіні  були ключі  . 

Я піднялася по сходах і  на стіні  побачила цвяхи з ключами. Взяла всі  та направилась до Марка. 

-Все я тут .

-Думав ти не прийдеш. Залишеш мене .

-Не роби з мене гадюку. 

Я перевірила 19 ключiв із 20 .

-Залишився один кажу я 

-Якщо не підійде? 

-Мусить підійти .

Підійшов ура пішли скорiше  .

Ми вийшли на вулицю то чи свiтало , чи темні ло не знаю. 

Я повернулася та побачила двi ямі  .

-Як думаєш для кого?  Запитала я . Я вже знала відповідь,  але сподiвалася , що вiн скаже щось друге. 

-Для нас .

-Скільки ми тут просиділи? 

-Не знаю я не пам'ятаю.  Я тiльки недавно прокинувся a тут кайдани .

 Ми були в лісi i  побачили стежку. 

-Пішли каже Марк направляючись стежкою. 

-Ні  туди не можна 

-Чому ? 

-Не може бути все так просто.  Тобі не здається? 

-Ти права .

Тому ми направилися в iнший бік від стежки прямо в ліс . .

-Як ти думаєш? Це той чоловiк нашим друзям щось зробив. 

-Не знаю , не знаю .

Почало темніти. 

-Наступає ніч , а не ранок .

-Пішли скоріше. 

-Я не можу босому не так легко ходити. 

-Понести я тебе не зможу. 

-Я i не прошу. 

Далi  ми йшли мовчки. Я вже не могла іiти , тай куди ми йдемо ? Ніч нiчого не витко. Марк йшов спереді  я деколи за ним не встигла. А він навiть не сповільнювався. Вже перед свiтонком я сiла на землю .

-Все йди далі  сам я не можу. 

-Юль нам треба йти 

-Ти не розумiєш , що я не можу мене болять ноги мені  холодно в них . Я подерла лице i руки . Іди до бiса самий.  А я знайду вихід сама .

З горяча сказала я . Він пішов , а я все сиділа та сиділа. Потім пішла прямо йшла та йшла , а потім не помітивши схилу впала та скотилася по ньому. Коли вставала то вiдчула щось під ногами я відкинула листя і  побачила людину в кровi. В мене руки від кровi . Я закричала вiд страху. 

*Марк 

Вона не хотіла зі  мною йти та й нехай її діло . Мене плече болить , а вона вимахуються . Я спустився схилом і пішов прямо. Потiм через деякий час почув сильний крик . Це Юля вона кричить ніби її вбити хочуть . Я побіг назад і  через деякий час побачив Юля з руками в кровi . У неї була істерика.

-Юля що таке ? Вiдки кров  ?

-Там людина

-Де ? 

Вона вказала собі  під ноги. 

-Юль давай ти відійдиш звідcи  .

Вона відійшла я подивився на труп не знайома людина . 

-Все пішли я обiйняв дівчину і ми пішли далі  .

*Юля 

Під вечір ми нарештi вийшли на якесь поле і вдаличині  побачили будинки. Коли пiдходили до будинків побачили річку.  І  вирішили хоть трішки вмитися , щоб люди не злякалися. 

Ми пішли в перший маленький будиночок.  Він був у ненайкращому вигляді  . Я постукала в двері  .

-Добрий вечір. 

-Добрий вечір ви можете нам допомогти. 

Я побачила перед собою стареньку бабусю. 

-Чим вам допомогти діти мої. 

Я все розказала бабусi , вона була в шоці , i зразу нас запросила в будинок. 

-Коль , Коль в нас гостi  .

-Які  ? Запитав дiдусь вийшовши до нас .

Бабуся все розказала дідусю . Вони поклали гріти їсти та воду . Ми помилися та Олена Петрiвна обробила мені  та Марку рани . А після ми одяглися у речі  Олени та Миколи . 

-А де ми знаходимося ? Запитав Марк 

-Село Витачiв. 

-А скільки звідси до Києва ? Запитала я 

-Ну нашими автобусами години дві  .

-Ясно відповів Марк 

Повечеряли та лягли спати . Ми спали на землі. . Я довго не могла заснути. 

-Дякую тобі  раптом сказав Марк. 

-За що ?

-За те що не залишила мене . А спасла , а я повівся паскудно . Залишив тебе у ліci одну . Вибач мене. 

-Вибачаю , я розумію тобі  було складно як і  мені. 

-Пішли спати сказав Марк.  Рано вставати. 

Прокинулися ми о 5 . Бабуся вечером дала нам гроші  . Ці  люди мене дуже здивували . Вони взяли невідомих люлей до себе в дім . Дуже добрі  , живуть у бiдностi , але в любові  один до одного. От і я мрію про таку любов. Рано вранцi ми пiшли до зупинки. Автобус приїхав рівно о 6 . Ми були одні  кому так рано потрібно в Києв .

-Що далі  будемо робити?  Запитую я у Марка. 

-Поїдемо додому батьків Олега. 

-Добре .

-Ми приїхали i рідний Києв зустрів нас . Потім ми сіли в автобус і поїхали до батьків Олега . Коли під'хали до будинку. Бiля стояло багато машин швидка ,  поліці я і  машина моїх батьків.  Ми швидким кроком направилися до будинку та постукали . Нам вiдкрив якийсь чоловік. 

-Марк де ви були ? Запитав він 

-Ми можемо зайти запитав Марк  .

-Звісно. 

Ми пройшли до віталінi і  я побачила своїх батькiв. 

-Мамо тату побігла до них та обійняла .

-Доню де ти була ? що траплялося? 

-Нас викрав якийсь псих сказав Марк при цьому обiймаючи батька і  мати . Чекайте я знаю цю жiнку я бачила її в салоні  . Я ще тоді  з нею познайомилася. 

-Який ? Запитав батько Марка 

-Не знаю відповіла я . А Олег , Тимофiй , Макс , Ленка і  Кріс знайшлися? 

-Так ми їх знайшли відповів батько Олега . Я думаю вас викрав один і  той же покидьок.