Справді хочеш ?

Глава 8 Її кінець

*Марк  

Прокинувся я з болем по всьому тілу.  Роздивився навкруг тільки бiлi стіни . Чому я тут ? Нічого не пам'ятаю.  Пам'ятаю як з Юлею прийшли в дім до батьків Олега , як давали покази поліції , про трупа в лісі пам'ятаю , як нам обробляли рани пам'ятаю . Але чому я тут , я не пам'ятаю . Я довго лежав в роздумах і думав можливо це сон.  Відколи я прокинувся ще нiхто не прийшов , але ніби хтось почув мої думки і відправив медсестру.  Вона тихо зайшла непомітивши , що я прокинувся.  А коли помітила закричала :

-Він прокинувся , він прокинувся .

В мене голова заболіла від її крику . До палати зайшов лікар .

-Людочко , Людочко тихіше . Спокійно сказав лікар .

Я все розумію медсестра можливо новенька не привикла. 

-Як самопочуття?  Запитав лікар .

-Відносно нормально. 

-Я рад .

-А що сталося ? І  чому я тут  ?

-Ви потрапили в аварію. 

-Хто ми ? Здивовано запитую я .

-Ти і Юля .

-Юля ? Що з нею? 

Лікар посумнішав і подивився вниз .

-Вам потрібно відпочивати. 

Розвернувся і пішов . Це взагалі нормально ? Я не думаю що вона могла померти. Ні я в це не вірю . Відколи нас викрали у нас покращилися стосунки.

Я вирішив знайти її і дізнатися що з нею. Я зняв капельницю і спробував встати. Все болить , але все таки встав та вийшов в коридор.  І. по коридору я зрозумів що в лікарні батька Тимофія . Це я також пам'ятаю. Я пішов на рицепшин .

-Доброго дня .

-Доброго дня , чим можу допомогти ? 

-А в якій палаті знаходиться Абрамович Юлія ?

-Так секундочку. 

Сподіваюся вона в цій лікарні. 

-Палата 397. 

-Дякую .

-Прошу. 

Я пішов до неї в палату .

Зайшовши побачив Юлю під'єднаною до багато приладів капельниць у неї перемотана голова . Я прийшов в жах.  В палату зайшов батько Тимофія.

-Марк , що ти тут робиш ?

-Що я Юлею ?  

-Марк іди відпочивай. 

-Що з Юлею ?  Ще раз запитав я

-Давай присядемо.

Ми сіли .

-Я слухаю. 

-Коли ви поїхали додому...

-Відки ми їхали додому ?

-Це сталося в той день коли ви знайшлися. 

-Мм зрозумів. 

-Я можу продовжувати ?

-Звісно. 

-Ви їхали додому і по дорозі вас штовхала якась машина.  Ми думаємо це той псих який вас викрав. Потім на повороті ти розганяєшься і в останню секунду він у вас врізається.  І  ваша машина перевернулся . Це ми побачили по камерах стеження. 

-Який ужас , а що з Юлею .

-Все погано сумно сказав Євген Михайлович.  У неї пошкоджений позвоночник і сильна травма голови. Вона в комі . І  що вийде шанси досить малі.

-Боже мій .

Я не знаю що зі мною коїться. Душу рве .

-Якщо вона вийде з коми то зможе ходити ?

-Шанси 40 на 60

-60 що не ...

-Не зможе. 

-А що її батьки ?

-А ти як думаєш ? Її сім'я вбита горем. Все йди відпочивай. 

Я ще раз глянув на Юлю і пішов. 

Через два дні мене виписали , а Юля ще досі в комі. Коли приїхав додому батьки мене викликали на серйозну розмову. 

-Слухаю. 

-Ви з сестрою їдете з відси. 

-Куди ? Нерозуміючи запитую я .

-В Америку. 

-Що ? Чому  ? Я не хочу 

-Ви повинні...

-Ні не повинні 

-Ми за вас переживаємо . Сказала мама

-Навіщо за нас переживати ? 

-Той бісів псих на волі , що якщо він ще захоче щось зробити .

-Тут мої друзі , життя , навчання , Юл тут же замовк я . Тут все моє життя. 

-З друзями ти будеш спілкуватися , навчатимешся в Америці. Багато дітей мріють навчатися в Америці. 

Я хлопнул дверима і втік . Втік до Юлі в лікарню сьогодні її мали навідати друзі. Я зайшов в палату і побачив : Олега , Тьому , Макса , Кріс і Лєнку .

-Привіт. 

-Привіт відповіла за всіх Лєнка. 

-Є зміни ?  Запитав я 

-Немає плачучи сказала Лєнка.

-У мене є новина . Сказав я .

-Яка ? Запитав Олег .

-Погана . Я їду в Америку жити .

-Чому ? Запитав Макс. 

-Батьки переживають за нас з сестрою і відправляють в Америку до бабусі і дідуся. 

-Мінус двоє з нашої банди сказав Макс  

-Мінус 0 я живий і Юля теж . Макс чому ти списав Юлю ? Ти в неї не віриш ?

-Вірю відповів Макс .

-То не поводити себе як дурень. 

-Коли твоє відношення до Юлі змінилося ? Запитав Тимофій. 

-Відколи нас викрали .

-Ясно.  Коли ти їдеш ? Запитав Марк  .

-Завтра. 

-Завтра ? Ти серйозно? Це ніяк змінити не можна? 

-Не можна .

-Може ми поговоримо з твоїми батьками . Запропонувала Лєнка. 

-Сестра влаштуала їм істерику і не допомогло . Ваші вмовляння не допоможуть. 

-Ти ж будеш дзвонити ?  Запитав Олег. 

-Звісно. 

Я ще трохи поговорив з друзями і пішов тому що батьки надзвонювали. Приїхав додому зібрав сумку і сидів в себе в кімнаті так як з батьками не розмовляю. Цілий вечір сестра кричала та влаштовувала історики . Мені було шкода її я розумію її так як я в такому ж становіщі як і вона. 

Рано вранці ми з сестрою встали на годину скоріше і поїхали непрощаючись з батьками.  Я поїхав до Юлі щоб в останній раз побачити її . Я зайшов до палати вона в такому ж стані. 

-Привіт , я сьогодні їду і бачу тебе в останній раз. Вибач за все погане що зробив тобі. Я зайшов до Євгена Михайловича і сказав коли Юля прокинеться нехай передасть їй листа . І  щоб про це ніхто не знав. 

В аеропорту на нас чекали друзі ми попрощалися і вилетіли в нове "прекрасне" життя. 

*Минуло 2 роки .

Минуло два роки відколи я не бачив друзів , батьків і найголовніше Юлю.  Не знаю коли я так привик до неї . Ці два роки стали для нас з сестрою адом . Вона закинула навчання як і я . Я купив собі байк і на ньому спускаю пар та злість. Юля так і не прийшла до себе , але її досі підтримує апарат. Всі вірять в те що вона прокинеться я теж . Про дівчат я забув вони мені не цікаві. Участвую в змаганнях на байку . Тільки раз програв. За ці два роки я не відчував себе живим.  Кожний день як попередній.  Все сіре тускле одноманітне. Хочеться знайти ковток свіжого повітря , але він не знаходиться. 




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше