Справжній детектив

Розділ 8.

Вечір наче й не предвіщав ніякої біди... Валєрій Мигальчук – місцевий стражі закону і порядку, сидів у своєму кабінеті й допивав другу пляшку пива. Резиденція участкового – невеличкий сарайчик позаду сільської ради. Там раніше складували усіляких непотріб, а пізніше віддали Мигалці під відділок, разом з усім барахлом, яке там за роки назбиралося. У відділку все було по простому: старенький стіл, пару обшарпаних стільчиків, погруддя Леніна на тумбочці, якому Валєра, в цілях декомунізації, доліпив вуса і одягнув каракульову шапку, переробивши на Тараса Григоровича, і плакат із Чаком Норісом в ролі техаського рейнжера.

В сусідній кімнаті, яка слугувала одночасно і складом, і архівом, і камерою для ув’язнених, на старій розкладушці мирно сопів Петро Марсіанин, інколи щось белькочучи крізь сон.

Не зважаючи на те, що справа з редькою була вже майже вирішена, і залишалося лиш дочекатися, коли Петро признається у всьому й здасть спільника, в пана участкового душа була не на місці. Та ще й те місце, ну де кашкета носять, продовжувало свербіти... Дивно це все якось...

Вечір повільно переповз у ніч й на небі появився величезний круглий, наче херсонський кавун, місяць. Мигалка, не засвічуючи лампочку, гойдався на стільці. Його мучили всілякі детективські думки.

Раптом двері Валєриного сарайчика голосно скрипнули і на порозі з’явився сам Вокер-техаський рейнжер. Він грізним поглядом окинув місцевий оплот правосуддя, підняв свою могутню руку і направив вказівний палець на участкового. Валєра не міг промовити ні слова.

- Хелов, шеріф! – сказав Вокер, гівно ти, Валєра, а не детектив. Праду твоя жінка казала. Підвів ти Ніф-ніфа. Не вартий ти навіть його рила!

Валєра різко вскочив на ноги, зачепився за ніжку стільця і гепнувся під погруддям Тараса Григоровича. Вокера не було. Але було щось інше. На вулиці хтось метушився, гудів мотор Ниви голови сільради, а із сусідньої кімнати почувся тихенький голос Петра:

- Валєра, ти це бачиш? Валєра…

Участковий підповз до вікна і заціпенів: на вулиці, біля Ниви копошилося двоє інопланетян. Справжнісіньких! Один високий і пузатий, другий малий і взутий лише в одним чобіт! Обоє синьо-зелені, очі у обох світяться. Потім один із них відкрив багажник і витягнув звідти мішок, в якому, скоріш за все, була та сама злощасна редька.

Валєра відкрив двері камери, з якої із дурнуватою либою показалась пика Петра.

- Ну шо? Бачиш? Хех, а я казав!...

- Ну… я якось, цей… - думки в голові участкового плутались. Він і досі не міг повірити в те, що відбувалось на дворі.

- А давай ми їх зараз заскочимо зненацька і лопатою по голові, а? – в руках Петра Марсіанина, не знати звідки, з’явилась стара ржава лопата.

- А якщо вони озброєні? Ну там лазерні пушки в них якісь?

Тим часом інопланетяни заволокли мішок з редькою в сільраду  й повернулись до машини. Нива загуділа мотором і повільно покотилася по вулиці.

- Ти диви, ще й машину у голови сільради вкрали! От нелюди! Валєра, чо ти вилупився, треба за ними їхати! Давай в погоню!    Петро, на відміну від участкового абсолютно не був наляканий.

Через пару секунд обоє вискочили на вулицю, схопили «Україну» і, в міру можливостей, покотились в слід за Нивою. Валєра за рульом, Петро – на рамі. Двоє сміливців помчали в ніч, на зустріч небезпеці…



Sergey Pokhvaliuk

Відредаговано: 11.12.2018

Додати в бібліотеку


Поскаржитись