Розділ 8

Як тільки прийшла до супермаркету, мій голод одразу дав про себе знати. Серйозно, почала гребти до кошика все підряд, але вчасно схаменулася і почала ходити між рядами в пошуках справді потрібних продуктів. Неочікувано для мене, я зустріла сестер-близнючок з нашої групи. Вони, мабуть, також закуплялися, тож ми привіталися та пішли далі, розмовляючи про все підряд.

Раптом світло погасло. В супермаркеті все працювало на електриці, в тому числі і вхідні двері, тож коли резервні генератори не ввімкнулися, почалася паніка, бо вихід був заблокований. Люди бігали взад і вперед, репетуючи, що починається кінець світу, а ми з дівчатами тільки й могли, що стояти на місці та протирати очі, звикаючи до темряви. Дивно, що цей супермаркет зроблено було саме так, але тут справді немає вікон, лише безліч ламп, які через якісь технічні проблеми не працюють.

Коли нарешті звикла до тутешнього освітлення, то подумала, що потрібно починати шукати вихід, абощо та пішла на пошуки персоналу. Адже, можливо вони знають, чи є тут якісь потаємні двері або кімнатка, яка веде до сусіднього магазину, який розташований у цій самій будівлі. Але мої пошуки були безрезультатними. Весь персонал неначе кудись зник.

Поки я займалася цим питанням, дівчата вирішили залишитися на місці, щоб не товктися втрьох по коридорах та не загубитися. Адже набагато легше, коли один шукає двох, а не коли троє шукають один одного. Тож після невдалих пошуків я повернулася до Аліси і Ксені. І вау...це було надзвичайно. Сестри повторювали якійсь чудернацькі слова, а від них ішов ледь помітний та надзвичайно потужний потік енергії. Він почав підійматися нагору, а потім зовсім став невидимим. І вже за декілька секунд після цього, світло увімкнулося й все налагодилося.

– Дівчата, що це було?

– Ти про що?– а вони чудово грають. Надто переконливо.

– Ну дивний потік енергії та дивні слова, які ви повторювали.

– Не розумію про який потік енергії ти говориш,– відповіла Аліса.

– А «дивні» слова, які ми говорили,– продовжила Ксеня,– це молитва, якої нас навчила мама. Ми з сестрою народилися тут, але батьки переїхали до України двадцять років тому. Тому ти її і не зрозуміла – бо вона була не українською.

– Ооой. Вибачте, дівчата, а то я вже собі такого нафантазувала. Як же мені хотілося дізнатися, що люди з надзвичайними здібностями існують,– промовила, не знаючи, що й думати. Може, то мені дійсно лиш здалося?

– На все свій час,– раптом почувся тихий голос за спиною.

– Ви це чули?– здивовано запитала я в одногрупниць, після того, як обернулася і не побачила нікого за спиною.

– Ні. Ти про що?

– Не зважайте. Здається причулося. Пішли швидше візьмемо необхідне та на касу. Не хочеться тут застрягнути ще на годину.

Після цього ми так і зробили. Я все ще думала про ту енергію, яка йшла від дівчат. Вона мені щось нагадувала, але що саме, ніяк не зрозумію. Та й дивний голос, який каже: «на все свій час», ніяк не полишав моєї голови. А можливо, через хвилювання та замкнутий простір, в мене просто почалися галюцинації. І якщо подумати логічно, то це цілком можливо, бо ж кондиціонери також вимкнулися. А незважаючи на величезне приміщення, людей тут було задосить, щоб почав закінчуватися кисень.

З такими думками, я й проходила по супермаркету, на ходу складаючи до кошика потрібні мені продукти. А коли побачила стелажі з цукерками та шоколадками, то забула про все на світі й почала обдумувати план тренувань та дієти, щоб мати змогу придбати багато улюблених солодощів і не набрати занадто багато зайвої ваги. На щастя, я вчасно згадала про проблеми з колінами, які починалися після великої кількості з’їденого солодкого і вирішила не ризикувати та обійшлася улюбленим маленьким батончиком, який у найтяжчі дні допомагав мені проходити повз полиці з шоколадками та цукерками і не ризикувати здоров’ям. 

Розплатившись на касі та пройшовши до фоє гуртожитку, базікаючи про те, як же складно прибрати кімнати після попередніх власників, ми попрощалися та розійшлися по своїх поверхах. Дівчата жили на другому, а от мені знову довелося плентатися на п’ятий, з усіма своїми покупками. Навіть не уявляю як я туди піднялася, несучи ці важкі пакети. Та й навіщо я взагалі все скупила за один раз, в тому числі й воду? Чую, що завтра це відгукнеться болем в руках і ногах. Ну а зараз, коли я нарешті відкрила вхідні двері і занесла всі покупки всередину, потрібно їх розкласти в холодильнику та розпакувати речі з валізок. А це займе точно багато часу.