Розділ 19

Незабаром повернулися батьки і ми весь день провели за приємною та веселою розмовою. А коли мій погляд випадково ковзнув на годинник, я аж скрикнула від несподіванки.

– Донечко, що трапилося?– запитали батьки, а Злата кинула на мене здивований погляд.

– Та я ось помітила, що вже минуло аж шість годин.

– Ааа. І справді, час так швидко минув,– задумливо сказала мама і продовжила суворим тоном.– Але більше не лякай нас так. Таким чином і серцевий напад не довго отримати.

– Добре, обіцяю,– посміхнулася я.

На цьому ми вирішили завершити наші посиденьки і пішли облаштовувати кімнату Злати. Через дві години непривітна гостьова кімната перетворилася на справжній райський куточок. Тут були меблі світло коричневого кольору. На підлогу ми застелили бежевий килимок, а на стіни повісили декілька картин, які недавно подарували мамі. Вона працювала керівником в художній галереї, тож картин у нас було і справді чимало, адже кожен художник, який там виставлявся, дарував один зі своїх шедеврів мистецтва в знак подяки.

Ми зі Златою ще довго проговорили між собою і розійшлися по своїх кімнатах. А точніше я пішла до своєї, яка була по сусідству. Сон прийшов дуже швидко, ще тоді, коли я опустила голову на подушку. Мені здавалося, наче я прогулююся по рідному місті. Світить сонечко, на небі видно поодинокі хмарки. Здавалося б все чудово, але коли я підходила до замку, то звідти почувся пронизливий крик. Я кинулася бігти туди щодуху, але ноги не хотіли нести мене. А потім я й взагалі впала та покотилася з самого верху гори донизу.

Через це мене неначе висмикнуло зі сну і перенесло назад у реальність. Але виявилося, що крик лунав саме звідси, а точніше з кімнати сестри-двійнятка. Я одразу підхопилася та кинулася до неї. Біля Злати вже стояли батьки, проте вони ніяк не могли пробудити дівчину і та продовжувала мучитися. На її обличчі виступив піт, а руки і ноги постійно металися, неначе вона відбивалася від когось. Раптом Злата вхопилася руками за горло і була така ілюзія, наче вона намагається забрати чиїсь руки, які душать її. Це неабияк хвилювало нас, бо все було дуже реальним. Обличчя дівчини побагровіло, а руки з кожною секундою все більше слабшали. Дихання Злати стало ледве помітним, а серце все зменшувало свої удари.

– Сестричко, прокинься. Благаю, прокинься. Все буде добре,– прошепотіла я, нахилишившись до неї, а мої сльози почали стікати по щоках.

Раптом моя сльоза впала на обличчя дівчини, це місце на секунду засвітилося і вона прокинулася з чудернацького сну. Злата все ще трусилася від страху, але їй значно полегшало і обличчя знову набуло природного забарвлення.

– Донечко, що сталося?– стурбовано прошепотіла мама, боячись наполохати Злату, яка ще остаточно не прийшла в себе.

– Все доо-ббре,– нарешті спромоглася на відповідь Злата.

– Це просто був звичайний кошмар. Таке зі мною час від часу буває,– додала вона, побачивши сумніви на обличчях батьків.

– Якщо в тебе є якісь проблеми, то скажи – ми захистимо,– сказав тато.

– Та ні. Все добре. Мені ніхто не погрожує. Це просто страшний сон, як і в кожної людини.

– Ну добре. Відпочивай,– сказали батьки та вийшли, все ще відчуваючи, що з дочкою щось не так.

Ми залишилися зі Златою наодинці. Як тільки почули, що батьки спустилися на перший поверх, то переляк знову повернувся на обличчя моє сестри.

– Злато, що сталося? Я ж знаю, що це був не просто кошмар,– висловила я свої підозри.

– Та ні. Все добре,– якось невпевнено проказала вона.

– Як на мене, то немає нічого доброго в тому, що ти щойно відбивалася від когось невидимого. Що відбувається? Хто тобі наснився?

– Це просто спогади минулого. З року в рік цього дня мені сниться дивний сон. Я стою біля стародавньої криниці на території якогось замку, а мене оточує лише туман. Раптом з цього туману на мене сиплються удари з усіх сторін, а нападників я не бачу. Проте це вперше мені наснилося те, що мене хтось душить. І я знову не бачу хто це, але руки явно жіночі, з яскравим червоним манікюром та рожевою каблучкою на пальці.

– Хм. Все це дуже дивно. Здається я знаю, куди піти, щоб з’ясувати, що саме відбувається. Виходимо о десятій ранку, а поки потрібно знову заснути і набратися сил. Попереду нас чекає дуже складний день.