Розділ 21

Через годину ми вже повністю зібралися, перевдягнулися в джинси та вільні футболки і накинули куртки, бо на дворі вже стояла осінь. Коли я  вслід за Златою виходила з будинку, мама дуже сильно нас здивувала. Вона вирішила допомогти нам і відволікти охоронця, щоб нам легше було проникнути на територію замку. І мушу зауважити, її допомога була для нас справді корисною, бо коли ми підійшли до самих мурів, то зрозуміли, що без підготовки і сторонньої допомоги точно не змогли б подолати таку висоту.

Отож коли ми підійшли до мурів замку, мама вдала, що їй дуже погано і охоронець побіг допомогти. Це виглядало настільки реально, що я сама була готова кинутися на допомогу, але вчасно згадала, для чого ми тут і що це лише спектакль.

Коли ми зі Златою прошмигнули повз охоронний пост, сестричка знову неначе зависла. Це було так само як тоді, коли ми вперше зустрілися. Тоді я не наважилася її за це перепитати, але тепер ми сестри і мені не страшно зіпсувати перше враження від знайомства з сусідкою.

– Злато, що це було?

– Сама не знаю. Таке відбувається вже дуже давно. Це щось типу видіння, але до зустрічі з тобою вони спливали просто перед очима, напіврозмитими плямами і не заважали робити там щось абощо. Але віднедавна я неначе подумки переношуся туди і відключаюся від зовнішнього світу. В такі моменти я не чую того, що мені говорять люди, не відчуваю температури довколишнього повітря. Одного разу навіть було таке, що я пролежала під водою сім хвилин і коли видіння минулося, то було геть не солодко, бо мені ледве вдалося вибратися звідти. В той момент, коли я зрозуміла, що не можу вдихнути свіжого повітря, паніка накрила мене і спочатку навіть не вдавалося збагнути, що потрібно просто встати. А уяви, що було б, якби я в момент видіння переходила дорогу, абощо.

– Ого. Навіть й не знаю, що на це відповісти,– сказала я, вражена правдою, яка відкрилася переді мною.

Виявляється дар Злати небезпечний для неї і він почав чинити руйнівний вплив на сестричку. І все це через мене? Можливо мені варто поїхати якомога далі звідси, подалі від Мукачева, Києва, туди де мене ніхто не знайде. Але чи справді це вихід? Однозначно спершу потрібно знайти відповіді на питання, які турбують нас вже дуже давно.

За цими роздумами я й незчулася, як опинилася біля глибочезної криниці. Їй було вже дуже багато років, але незважаючи на це, вона виглядала справді прекрасно. Сама основа криниці побудована з каменя була накрита гарненьким дерев’яним дашком. Також поруч знаходиться величезне колесо для того, щоб опускати відра.

Це все звісно виглядало дуже гарно, загадково та по-старовинному, але ми зі Златою ніяк не могли визначитися, як саме спуститися. Було очевидно, що двом зробити це не вдасться, бо комусь потрібно буде залишитися, щоб  регулювати колесо і підняти іншого. А також обоє розуміли, що Златі спускатися небезпечно через видіння, які можуть прийти їй у будь-який момент, але й залишатися їй, щоб допомогти мені дістатися до дна криниці також. Проте потрібно ризикувати і завжди залишатися оптимістами. Я знаю, що б не сталося, якщо справді вірити, то все буде добре. Це мій девіз по життю і він справді спрацьовував уже безліч разів.