Справжня я

Розділ 25

Поняття не маю, скільки я прочекала на краю спуску, але Злата так і не з’явилася. Звісно, мені було достеменно відомо, що таке може статися, але чомусь все одно до останку сподівалася, що все минеться без пригод. Проте пригоди – це моє друге ім’я, тож сподівання на те, що нічого не станеться, були даремними.

Вирішивши, що мені вже точно ніхто не допоможе, я спробувала піднятися по ланцюгу вгору сама. Проте це явно була жахлива ідея, адже вже після перших же спроб якось підтягтися по ланцюгу, я не тільки спустилася нижче, а й полетіла разом з ним у прірву ну або просто на дно криниці. І цього разу було таке відчуття, наче до кінцевого пункту призначення, залишалися лічені метри. Я страшенно запанікувала, долоні спітніли і вже було дуже важко встояти в відрі для криниці і триматися за ланцюг. Мало того, мене ще й почало трусити, що ще більше ускладнило задачу. Я розуміла, що зверху вже нікого немає і ніхто мені не допоможе та приречено закрила очі, очікуючи на зіткнення. Але цього не сталося. Від хвилювання мене чогось переклинило і я почала згадувати всі довжелезні та чудернацькі слова, які колись вичитала в одній дитячій книжечці, яка в мене й дотепер лежить вдома на найвиднішому місці.

Раптом ланцюг дуже сильно заскрипів і поволі припинив опускатися, а через декілька секунд почав швидко підіймати мене нагору. Я вже думала, що це повернулася Злата, але коли вибралася на поверхню, то побачила, що надворі вже ніч і навколо ні душі. Тоді що ж це було? Невже дивна книга, яка мені так подобалася в дитинстві – чарівна?  Та ну. Це більше схоже на якусь дитячу вигадку. Але що ж тоді взагалі сталося?




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше