Розділ 26

Пленталася я до рідненького дому вся в роздумах і навіть не помітила, що вже давно проминула вхід до замку та охоронців, а до будинку залишалися лічені метри. Було дуже складно зрозуміти, як мені вдалося піднятися. Я розуміла, що в мене є сила, але думала, що вона лише пов’язана з повітрям і щоб щось зробити, потрібно здійснити певні рухи руками, але аж ніяк не читати закляття. До речі, треба буде відшукати цю книжечку. Можливо, саме на її сторінках я  нарешті знайду відповіді на всі мої питання. Чесно кажучи, думала, що після походу до замку їх поменшає, але виявилося, що все було абсолютно навпаки. Ну що ж, не все так і погано. В мене є унікальні здібності і я зможу принести багато добра всьому світу. Або зла, чого я спробую не допустити за будь-яку ціну.

Зайшовши до будинку я спробувала тихесенько прошмигнути до себе в кімнату, щоб нікого не розбудити, але мої плани одразу ж обірвалися. У вітальні на мене чекали мама зі Златою. Видно було, що вони вже довгенько там сидять і як тільки я прочинила двері, мої рідненькі кинулися до мене. Мабуть, цей день був найскладнішим та найтривожнішим в їхньому житті. Добре, що хоч тато на нічній зміні і в повному невіданні. А то б він точно не схвалив такий ризик і дуже сильно хвилювався б.

– Пробач, пробач мені,– молила Злата.

– Що сталося? Все добре?– запитала мама, погладжуючи мене по спині.

– Мене звідти просто відтягувала охорона, я б ніколи тебе не кинула,– виправдовувалася сестричка

– З тобою все в порядку? Як ти звідти вибралася? Що сталося в тунелях? Ти дізналася, що хотіла?– ці та інші питання посипалися на мене.

– Так. Давайте по черзі. Зараз все розкажу!– викрикнула я, щоб мама зі Златою нарешті прислухалися до мене та на хвилину замовкли і дали мені дати численні відповіді.

Лише через дві години я нарешті змогла відповісти на всі питання, які так сильно турбували їх і позбутися зайвої уваги. Адже коли я вже закінчувала свою розповідь, то побачила, що мама з сестричкою вже через силу мене слухають і от-от заснуть. Та це й не дивно, бо на годиннику вже п’ята ранку. Чесно кажучи, я сама заледве трималася на ногах. Але той факт, що десь тут лежить книга, яка може мені допомогти, не давав розслабитися та поринути у королівство Морфея.

Навшпиньки я піднялася до своєї кімнати та почала перевертати всі свої речі в пошуках дитячої книжечки. Не розумію, як так сталося, але приблизно через годину марних пошуків, випадково кинула погляд на шафу і побачила її. Було дуже образливо на саму себе за те, що я така неуважна і буду змушена поплатитися за це завтра, приводячи все до ладу. Але це швидко забулося, адже в мене тепер в руках була дитяча книжечка. Чи може так здавалося лише на перший погляд?