Розділ 31

Весь день я провела в роздумах про те, як зібрати всіх разом та пояснити їм, хто ми такі. І в результаті просто вирішила зробити як завжди – не продумувати ніяких стратегічних планів, а діяти так, як підказує серце.

– Привіт,– підійшла до Ілони.– Ми там з деякими одногрупниками збираємося після пар прогулятися вуличками Києва. Давненько уже так не збиралися. Ти не проти приєднатися до нас?

– Привіт. Я тільки за. Сама хотіла вам це запропонувати.

– Чудово. Зустрічаємося біля сто третьої аудиторії,– посміхнулася я та поспішила до інших одногрупників, які сьогодні проявили свої унікальні здібності.

Приблизно так само минули й розмови з Алісою й Ксенією, Марком, Лізою та Деном. Ми зі Златою розділилися і за лічені хвилини змогли переговорити майже з усіма.

– Ну що ж, мушу сказати, ми прекрасно попрацювали,– стомлено посміхнулася Злата, коли ми нарешті знайшли останню одногрупницю з надздібностями та вмовили її також прийти сьогодні.

– Але якби ще й не потрібно було шукати Лізу по всьому університету, було б взагалі прекрасно.

– Згооодна,- протягнула, позіхаючи сестричка.– То що будемо робити? Як пояснити одногрупникам те, що вони не просто люди, а мають унікальні сили?

– Поняття не маю,– сказала я і задумалася.

Мені завжди здавалося, що все буде як в якихось фільмах, де всі збираються разом, а потім хтось виголошує  підбадьорюючу промову. Не знаю чому, але все уявляється якось саме так. Навіть на думку ніколи не спадало, що хтось не сприйме цієї інформації та втече якомога далі, як ми спочатку зі Златою.