Розділ 45

Життя встигло пролетіти в мене перед очима за лічені секунди. Я побачила спогади того, як вперше була в лікарні, як веселилася на ігровому майданчику разом з сусідськими дітьми, як пішла до першого класу вся в чистенькому і новенькому одязі, а повернулася вимазаною в грязюку, як отримала перший диплом за високі досягнення у навчанні, як вперше поїхала на спортивні змагання й одразу ж зайняла там три призових місця. Згадалося також те, скільки часу я витратила на підготовку до ЗНО, всі бентежні моменти випускниці школи,  несподіваний вступ до університету, навчання в якому мені так сильно сподобалося. В пам’яті виринали обличчя батьків, родичів, сестрички, одногрупників та всіх моїх знайомих.

Я чомусь думала, що для мене все втрачено і на цьому моє таке коротке життя припиниться, коли раптом влетіла в сусідський басейн. Навіть не уявляю як так вийшло, адже він знаходився приблизно за двадцять метрів від нашого багатоповерхового будиночка.

Але думати про те, наскільки зросли сили Злати було не час, адже я була на дні басейну і вже встигла було забути про те, що мені потрібне повітря та що варто взяти себе в руки та виплисти на поверхню.

Я вже хотіла відштовхнутися від дна і плисти на поверхню, але ні руки, ні ноги мене не слухалися.

Мені починало здаватися наче всі моменти мого життя знову пронесуться перед очима і цього разу порятунку вже не буде. Погляд потроху почав затуманюватися, я постійно намагалася вхопити ротом повітря, якого тут й близько не було і врешті-решт знепритомніла. А коли прокинулася, то лежала в зйомній кімнаті в себе на ліжку.

Видавалося, наче все це був лише черговий сон, але мокрий одяг одразу розставив все на свої місця.

Я намагалася піднятися, але обпершись на ліву руку, пошкодувала про це. Різкий біль в зап’ясті та передпліччі не минув навіть тоді, коли знову опустилася на мокрі простирадла.

Я одразу пригадала все, що мені розповідала тітонька про вивихи й переломи та спробувала надати собі першу медичну допомогу. Зрозумівши, що таки не обійдуся без аптечки, піднялася зі свого місця та побрела до ванної. Добре, що хоч ноги не пошкодила, а то точно зіпсувала б усім нам відпочинок.

Коли спускалася по сходах, то почула дивне хихикання дівчат і вирішила прислухатися. Це було так, неначе мимоволі повернулася у своє дитинство, коли уявляла наче я  всесвітньо відомий шпигун і переді мною стоїть важлива місія.

– Він такий красивий,– пролунав чийсь голос, але було складно розібрати хто це сказав через не надто гучну музику у кімнаті.

– А ще дуже добрий,– підтримав хтось розмову.

– Але ж ніхто з вас його так і не зміг нормально роздивитися,– раптом втрутилася ще одна моя одногрупниця.– Та й дізнатися характер за такий короткий проміжок часу дуже складно. Мене цікавить лише одне: як він все-таки зрозумів, де живе Ада?

– Я думаю, що….– почав хтось, але раптом за моєю спиною почулися кроки і я відійшла на достатню відстань, щоб не видати себе.