Спроба №... або у пошуках Справжнього...

Спроба №5. «Горе-репер»

– Ну нарешті ми на свіжому повітрі, – зауважила Аніла, – люблю літечко!

Вони стояли в тіні дерев і спостерігали за групкою дівчат, що грали за столиком у карти. Аліна, симпатична 12-річна дівчинка, щось голосно розповідала подружкам, а ті щиро сміялися. Раптом із під’їзду напроти вийшов невеликого зросту хлопчина, чорнявий, проте з непримітною зовнішністю. Одягнений він був у довгу білу футболку та спортивні штани, які більше підійшли б якомусь дядечкові кілограм під 100 – вони були завеликими для їхнього власника.

Дівчатка, помітивши хлопця, відразу стихли і почали перешіптуватися.

– А це що за екземпляр? – здивовано поглянула на нього Аніла. – Тільки не кажи, що він має якесь відношення до нас?

– Коли у твоєму дворі лише одні дівчата, кожний новий хлопець, який приїздить у гості до родичів, стає об’єктом пильної уваги. Це – онук моєї сусідки, який приїхав до неї на літні канікули.

– Він якийсь непривабливий. Блідий.

– Курив забагато…

– І тобі такі от подобалися? – Аніла була шокована таким дивним вибором дівчини.

– На шкідливі звички доводилося закривати очі. Проте хлопець читав реп і танцював брейк-данс. У той час це було неабияким плюсом! От ми, малі та дурні, почали його між собою «ділити».

– То це не лише ти на нього «запала»?

– Уяви собі, ні! Всі хотіли з ним зустрічатися, а йому, здається, було все одно, кому з нас з ним «пощастить». Ми постійно намагалися справити на юнака враження. У хід йшов весь жіночий арсенал: мамина помада, бабусині парфуми, найкращий одяг. І ось нарешті, після усіх докладених зусиль, ми почали помічати його відверту симпатію до двох дівчат: мене, як не дивно, і моєї подруги, молодшої на рік.

У цей час Репер підійшов до столику дівчат, привітався, сів біля Аліни і обійняв її за плечі.

– Тепер я здогадуюсь, чому його вибір зупинився на нас – з усього жіночого колективу двору ми були найстаршими і тому, мабуть, в його очах виглядали цікавішими. Але тоді ми про це не думали, адже були захоплені боротьбою за хлопця. Люблю здорову конкуренцію! Ми вже тут тиждень як зустрічаємось.

– І як тобі такі стосунки?

– Пам’ятаю, що була на сьомому небі від щастя. Адже це був мій перший справжній хлопець. Ми почали гуляти вдвох, розповідали одне одному про своє життя. Ой, поглянь, зараз мій Репер зробить романтичний жест перед усіма моїми подругами.

Хлопець тим часом заліз у кишеню своїх широченних штанів і дістав звідти якийсь невеличкий мішечок.

– Що це там у нього в руці? – примружуючись, запитала Аніла.

– Дивися! Зараз побачиш!

Репер витягнув із мішечка два ланцюжка. На кожному з них була прикріплена половинка серця. Один із ланцюжків він повісив на шию Аліні. Вона поцілувала його у щічку і почервоніла.

– Половинки одного серця – символ нашого підліткового «кохання». В цей день у нас з ним був перший поцілунок.

– І ти зрозуміла, що чекала на нього усе своє життя? – зіронізувала Аніла.

– Зовсім навпаки! – заперечила Аліна. – Після цього поцілунку я зрозуміла, що зайшла у цих стосунках занадто далеко. Насправді, бажання позмагатися у першості з подругами мене засліпило. Я хотіла перемогти і не думала, що буде, коли цю перемогу буде досягнуто. Як і в казках, з поцілунком чари розвіялися. Переді мною опинився звичайнісінький хлопець з купою недоліків і «тарганів» у голові. Я вже нічого не відчувала до свого Репера, проте боялася поговорити з ним про це. Найкращою ідеєю, як на мене, стало переховування.

– І де ж ти ховалася?

– Зачинилася у своїй кімнаті на довгих два тижня. Рідним було суворо заборонено казати, що я вдома, хто б про мене не запитував. Через два тижні мій Репер, так і не отримавши жодних пояснень, поїхав додому до батьків. Мені ж, на той час, зовсім не було соромно за свій вчинок.

– А зараз?

– Зараз зрозуміла, що можна було вчинити краще. Хоча б поговорити, пояснити свій вчинок. Сподіваюся, він мене пробачив…

– Ну про це ми вже з тобою не дізнаємося. Проте, як бачу, ці стосунки були приречені ще з самого початку. Не слід починати зустрічатися лише тому, що подруги або знайомі заздритимуть – таке кохання не є довговічним і може закінчитися, коли остання суперниця зникне з горизонту.

– А ти у нас – філософ, – пожартувала Аліна. – Ну що, куди далі?




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше