Спроба №11. Хлопець із особливими потребами

– Ой, чому тут так шумно? – голосно сказала Аніла, намагаючись перекричати музику.

– Це ж місцева дискотека, так і повинно бути!

– І що ми тут робимо?

– Зараз побачиш! А он і я сиджу разом із подружкою.

Дві дівчини у яскравих сукнях та на високих підборах сиділи за барною стійкою і щось жваво обговорювали. Через кілька хвилин до них підійшов хлопець і щось їм сказав. Вони підвелися і пішли за ним до столика, де сидів його товариш.

– Де це ми? І хто це такий був?

– Ми зараз за 100 км від мого дому, в обласному центрі. В цьому місті навчалася моя подруга. Вона мене запросила до себе на вихідні. От ми і «відриваємось».

– А що за хлопці?

– Ми з ними щойно познайомилися. Програмісти з місцевого університету. Дуже привітні та комунікабельні.

Хлопець, який першим підійшов до дівчат, вийшов з-за столу і подав руку Аліниній подрузі. Якраз лунала повільна музика і він запросив її на танок. Аліна з іншим хлопцем залишилися сам на сам. Було помітно, що дівчина теж хоче танцювати. Але новий знайомий не поспішав її запрошувати.

– Я його сама запросила тоді, – зауважила Аліна. – Але він сказав, що йому важко танцювати. Я подумала, що можливо він занадто втомлений і ми продовжили розмову.

Коли пісня закінчилася і подруга з кавалером повернулася за столик, вони перекинулися ще парою фраз і почали збиратися на вихід. Коли Алінин новий друг вставав, не втримався і знову опустився на диванчик. Аліна взяла його під руку і вони вийшли з клубу.

– Що це з ним? Випив зайвого? – здивовано промовила Аніла.

– Та ні, просто у нього замість ніг протези… – зітхнула її підопічна.

– Серйозно??? Не відразу й скажеш… Хіба що хода трохи незграбна…

– Я теж спочатку була у легкому шоці, але хлопець мені сподобався, з ним було цікаво спілкуватися. Тому ми домовилися зустрітися наступного дня і прогулятися містом.

Вони перенеслися на пляж біля річки. Була друга половина дня. Аліна зі своїм другом повільно йшла набережною і слухала його розповіді про студентське життя. Він читав їй вірші, розповідав кумедні історії з власного життя.

– Я тоді зовсім забула, що він – хлопець з особливими потребами. Нам просто було добре разом.

– І ти почала з ним зустрічатися?

– Як тобі сказати? Протягом кількох місяців я щотижня приїжджала до нього на вихідні. В основному ж ми спілкувалися по телефону. Він дуже прив’язався до мене. А у мою душу починав потихеньку заповзати страх.

– Страх залишитися з інвалідом?

– Вважаєш мене жорстокою?

– Та ні, це твій вибір. Та невже фізичні вади можуть стати на заваді у справжніх почуттів?

– В тому-то і справа, – сумно мовила Аліна, – я не була впевнена у своїх почуттях до нього. Була симпатія. Але глибокої прив’язаності так і не сталося… Ми жили у різних містах. Знову ці стосунки на відстані… Мені вистачило і столичної пригоди.

– Тому ти вирішила поставити крапку?

– Так.

Мандрівниці перемістилися у теплу кав’ярню. Аліна зі своїм шанувальником сиділи за столиком.

– Я тобі щось приніс! – хлопець витягнув із кишені коробочку.

– Не треба було… Я якраз хотіла з тобою поговорити про щось…

– Та ти відкрий і поглянь, що у середині.

– Який гарний браслетик… Але я не можу його прийняти… Я сьогодні приїхала до тебе востаннє…

– Як? Чому? Зачекай, я нічого не розумію…

– Стосунки на відстані у мене вже були і з цього нічого не вийшло. Та й кататися туди-сюди – задоволення не з дешевих…

– Якщо лише в цьому проблема, я купуватиму тобі квитки… Я…

– Проблема не лише в цьому…

– Це все через те, що я – інвалід, так? Але ж ти сама казала, що протезів майже непомітно… Не розумію…

– Я не відчуваю до тебе те, що ти відчуваєш до мене… Хотіла б, та не виходить… Ти – чудовий хлопець і я впевнена, що ти знайдеш ту, яка щиро тебе покохає і…

– Я зрозумів… – стримуючи емоції, холодно мовив він. – Тоді нам більше немає про що говорити…

– Вибач мене, будь ласка…

– Розмову закінчено, – він демонстративно відвернувся від Аліни.

Дівчина повільно встала і вийшла з кав’ярні.

– Розмова не з простих… – зауважила Аніла.

– Так, одна з найгірших у моєму житті… Але я розумію, що вчинила правильно, хоч і жорстоко…