Джил

Звичайний вечір знову навівав сум і сутінки.

Її не рятував гарячий шоколад і навіть вид за вікном. Завтрашній день віщав важкі будні.

 Що може бути гірше закінчення весни, і прекрасніше початку літа?! У голові повний бардак та неможливість сприймати реальність. Така вона, Джил…

 День розпочався дуже спокійно. Злегка прохолодний вітер розвівав волосся та одяг, це найкраще, що вона могла бажати. Зібралася з думками і впевнено пішла вулицею, а в голові почав лунати внутрішній голос. О, це вона полюбляла.

 - Сьогодні п'ятниця, значить скоро вже в дорогу, - ця думка оживила її, - скоріше б вечір...

 Але п'ятниця не виправдала очікувань Джил, день пройшов дуже мляво, не значно. Однак наближення вечора додало їй бадьорості, особливо коли вже бігла додому. Усього за пару годин зібрала сумку та була готова їхати. Взявши телефон до рук, хотіла набрати номер таксі, але вирішила спершу зателефонувати їм. Декілька гудків змусили почати хвилюватися, чи не сталося чого?! Після скидання, а за хвилину повідомлення: «Я готую, він дивиться фільм. У нас все добре, потім зателефоную». Секундна усмішка, потім спокій на душі.

 - Немає причин хвилюватися, панікерше! - ця думка змусила серце працювати у звичайному режимі.

Через 10 хвилин вона вже сідала в таксі, швидко обдарувавши водія теплою посмішкою. Машина рушила, а в голові знову пролунав голос:

 - Дивно, я ж рідко посміхаюся останнім часом, а тут раптом прорвало... - і ввімкнула сердитий образ.

 Рівно о 19:00 вона вже стояла на вокзалі. Купивши квиток, зрозуміла, що доведеться чекати півгодини. Був час навіть сходити до буфету, але спокійно перейшла до зали очікування. Села на вільне місце, і почала спостерігати за оточуючими. І це той момент, коли Джил починає пожирати очима все і всіх.

 Спочатку, увагу привернув чоловік, який завзято порався біля банкомату.

- Чи пароль забув, чи картку втратив ... - розмірковувала вона.

Наступним, хто опинився у центрі її кругозору, був хлопець, що сів неподалік неї. Поки він шукав щось у сумці, встигла вивчити його з голови до ніг.

- Дуже мила зовнішність, але ймовірно, дуже оманлива, адже, як відомо, милим людям не підвладна добра поведінка - надто сміливо помітила Джил.

 Хлопець, наче почувши це, підвівся і пішов геть.

Але найтеплішу і наймилішу увагу придбала дівчинка років п’ти. Якраз коли Джил закінчила з хлопцем, мала пробігала повз, і втомившись, присіла. Було неймовірним те, що вона сіла перед нею. Пару хвилин жінки милувалися одна одною. Після, маленька красуня обдарувала свою нову знайому посмішкою, і отримала у відповідь. Негайно почала розмову:

 - Ти когось чекаєш? – сміливо запитала мила дитина.

 - Так, поїзд – видала Джил спокійно.

 - А куди ти їдеш? – охопила цікавість крихітку.

 - В іншу країну. А ти? - не поступалася взаємною цікавістю Джил.

- На море. А у тій країні є море? – очі дівчинки спалахнули щастям.

 - Так - Джил мимоволі починала йти в себе.

 - А як тебе звати? - поцікавилася мала.

 - Джил, а тебе? - досить значно прозвучало питання.

 - Єва! - посмішка дитини ніби подарувала промінчик сонця.

 - Дуже приємно познайомитись, Єво! - протягла руку Джил.

 - І мені! - Єва поклала свою крихітну ручку в руку Джил.

 Не встигли жінки продовжити розмову, як пролунало повідомлення, що незабаром прибуде поїзд Джил. Єві хоч і було трохи сумно розлучатися зі своєю новою знайомою, але що вдієш. Джил відвела дівчинку до батьків, які були недалеко, і поспішно вирушила на свою платформу.

 О 19:30 поїзд рушив з місця. Джил була задоволена цього вечора, а посмішка маленької дівчинки Єви запам'ятається на довгі роки.

 Потяг уже їхав півтори години. Джил сиділа біля вікна, здавалося, що вона милується краєвидом. Але насправді з її голови вже цілий день не виходила одна особистість. Все думала, як він. І раптом мимоволі з її губ зірвалося:

- Як ти, Чудовий? - потім було важке зітхання.

 - Живий! – ніби вітром долинуло з відчиненого вікна.

 І раптом серце Джил забилося, наче дзвони в церкві. Щось завібрувало у її кишені, це був телефон. Піднявши слухавку, почула знайоме:

- Привіт!

Джил забула про манери поваги та пристойності і негайно сказала:

 - Як ви?

 - Живі. Він заснув, а я тільки посуд помив.

 - Дякую, що подзвонив.

 – Я ж обіцяв! Де ти?

 - В поїзді. Як тільки приїду, одразу до вас.

 - Добре. Відпочинь поки що, в поїзді досить непогано спиться.

 - Ти ж знаєш, Серйозний, я не засну...

- Так не можна! Тобі потрібно поспати. Давай, завтра зустрінемось.

 - До зустрічі!

 Серйозний уже поклав слухавку, але Джил все ще не хотілося прибирати телефон від вуха. Через деякий час вона сиділа, спершись на стіну купе, і дивилася задуманим поглядом у вікно.

 Кілька разів її спокій було порушено. Спочатку митниця однієї країни, після іншої. Паспорт, база даних, перевірка багажу, прогулянка собак вагоном, і настирне не вимкнення світла. Все це шалено втомлювало Джил, не любила вона цього, навіть злилася трохи.

Коли ж вся ця метушня нарешті припинилася, Джил ще близько півгодини сиділа і, дивлячись у вікно, розмірковувала про щось. Ну, а перед самим сном подумки описала завтрашній перебіг дій:

- Вокзал, купівля сім-карти, таксі, і, прибуття до них… - з усмішкою на губах так і заснула.