Срібна Королева

Глава 12 Відсутність.

Аріна

Алек приїхав до мене і я була рада його бачити. Але наша зустріч була зовсім не такою, як я собі хотіла, як я очікувала. Алек був сам не свій, злий, сумний та роздратований. Я його таким ще не бачила. Я не знала, у чому справа, а потім, коли він сказав, моє серце здається зупинилось.

Я знала, що він сприймає мене далеко не як друга, але не хотіла у це вірити. Я думала нас обох це влаштовує, але, як виявилось, лише мене. Я дуже хотіла, щоб він залишився, але він вирішив по-іншому. Потім Алек відвіз мене додому і я попросила його не відштовхувати мене. Я дуже хотіла, щоб він був у моєму житті, адже лише він мене по-справжньому розумів і знав. Лише він міг мене підтримати, як ніхто інший та міг бути поруч тоді, коли найбільш потрібно.

Я дуже хотіла, щоб ми були хоча б знайомими, але видно йому не підходило це. Тому він промовчав і я все зрозуміла. Я вийшла з авто і воно моментально рушило зі свистом шин. А я стояла і дивилась на сліди, котрі авто залишило. Потім я пішла у дім, роздягнулась та зустріла маму. 


-Привіт, доню, як ти? -запитала мама. 

-Привіт, мамо. Не дуже. – сказала я чесно. 

-Що трапилось? – запитала вона.

-Розповіси?

Я позитивно помахала головою.

Мама взяла мене за руку і ми пішли на кухню. Там вже був готовий мій улюблений пиріг та чай.

-Ти як знала. – сказала я й усміхнулась.

Мама сіла за барну стійку і взяла чашку з чаєм у руки.

-Я тебе уважно слухаю. – сказала вона. 

-Розумієш, є два хлопці, протилежні між собою.

-Один спокійний, дуже добрий і мені зручно з ним. – сказала я та опустила очі. 

-А інший? – запитала мама.

-А інший, такий, як я. Авантюрний, спонтанний і дуже непередбачуваний. – сказала я.

-А цей інший поганий? – запитала мама. 

-Ні, хороший, особливо зі мною. – сказала я.

-Але один друг, а інший мій хлопець. 

-Я знаю, про кого ти, про Стаса та про Алека Сілвера правильно?- запитала мама.

-Так. – сказала я.

-І я не знаю, що робити. Зі Стасом мені добре, але з Алеком не гірше, він зовсім інший просто. 

-А що тобі серце каже? – запитала мама.

-Я не знаю, мамо. Стас дуже хороший, але він не знає мене справжню, а Алек знає і не просто сприймає мене такою, а допомагає бути ще сильнішою. При тому, що захистити мене зможе у будь-який момент і сам. Алек, як принц на білому коні, нереальний і ідеальний. – сказала я.

-А Стас? -запитала мама. 

-А Стас дуже реальний і такий свій. – сказала я. 

-Але? – мама на мене поглянула. 

-Але він інколи занадто нудний. А з Алеком ніколи сумно не буває. – сказала я.

-Знаєш що, доню?

-Що мамо?-запитала я. 

-Поговори з вдома і вирішив для себе, хто тобі краще підходить. – сказала мама.

-Я вже говорила, Алек хоче бути зі мною і дружба більше його не влаштовує. – сказала я й опустила очі.

-А тебе влаштовує дружба з ним? -запитала мама.

-Я вже не знаю. Він поїхав і не знаю, коли приїде. – сказала я. 

-Це твій шанс все вирішити для себе. А коли Алек повернеться все стане на свої місця. -сказала мама.

-Надіюсь. – сказала я.

-Все буде добре. – сказала мама.

Я посиділа ще трішки та пішла до своєї кімнати. Переодягнулась і лягла у ліжко. Я взяла свій телефон у руки та побачила, що не було сповіщень про повідомлення. Тому я відкрила наш чат з Алеком і написала йому сама. 

«Я буду тебе чекати.» написала я. Я надіялась, що все-таки він повернеться до мене. А цей час я використаю з користю для себе. Я відправила повідомлення та усміхнулась. Я знала, все буде добре між нами. Я лягла спати та снились мені світло-сірі очі Алека Сілвера, котрі дивились на мене з обожнюванням. І я знала, він повернеться до мене, адже я його чекатиму, як ніхто.

На наступний день я прокинулась з не дуже хорошим настроєм, адже виспатись так і не вдалось. Я розплющила очі та почула, що на мій телефон прийшло сповіщення. Я швидко взяла телефон у руки та подивилась, хто це, я дуже надіялась, що Алек мені відпише, але це був не він. Це була Віка. 

«Привіт, будеш сьогодні?» запитала вона. 

«Привіт, не знаю, погано спала.» написала я. 

«Бурхлива нічка була?» запитала вона. 

«Ага, у роздумах.» написала я. 

«Чорт, це погано.» написала Віка. 

«Ага, особливо тоді, коли один красунчик не виходив з голови і його чортові сірі очі, не дають мені спокою.» написала я і відправила.

А потім прийшла відповідь: «Твої сині очі мені теж не дають спокою. Приємно, що ти вважаєш мене красивим.» 

Я розгубилась, Віка такого не могла написати. Я поглянула на ім’я, а там було: «Алек».

Чорт. 

Я поглянула в переписування і побачила, що я випадково надіслала йому повідомлення замість Віки, адже він водночас мені написав повідомлення, що і Віка, і я не той чат вибрала. 

«Чорт, це мало бути не тобі.» написала я.

«Ага, точно не мені.» написав він і поставив смайлик. 

«Ти вже долетів?» запитала я. 

«Зістрибнула з теми, молодець. Так, я у порядку.» написав він. 

«Аріна, я буду теж сумувати за тобою. P.S.Вчора я був сам не свій.» написав він наступне. 

«Тоді повертайся швидше. P.S.Я все розумію.» написала я.

«Як тільки приїду, напишу.» написав він. 

«Ок. Буду чекати.» написала я. «І я. Бережи себе, Ангеле.» написала він. 

І мені стало добре від таких слів та повідомлень. Я знала, він ще злиться, але не тримає образи вже. І я знала, ці дні або тижні без нього будуть важкі, але я витримаю і я поставлю нарешті всі точки над «і». У мене відразу настрій покращився і я відписала вже Віці. 

«Я буду за пів години.» Віка відповіла смайлами.

Я встала з ліжка і пішла до ванної. Швидко привела себе у порядок, одягнулась та пішла донизу. Я швидко поїла, вийшла з будинку і Дмитро повіз мене до університету. Я вийшла з авто, подякувала і підійшла до дівчат. Вони як завжди, стояли й курили. -Привіт, дівки. – сказала я. 
-Привіт, красуня. – сказала Олена. 
Віка промовчала й усміхнулась. 

-Як справи? – запитали вони. 

-Добре, за винятком того, що Алек поїхав і мені сумно. – сказала я. 

-У тебе ж є Стас. – сказала Олена і скривилась. 

-Не бачиш, Арі нарешті знайшла собі гідного чоловіка. – сказала Віка. 

-Ага і відпихає його, або френдзонить. - казала Олена і закотила очі. 
-Ей, я ще тут. – сказала я і махала руками.

-Ага, краще б Алека вибрала, він сильний і красивий. – сказала Олена.

Я закотила очі. 

-Дівчата, я, здається, тут. – сказала я розлючено. 

-Арі, тобі треба чоловік, а не хлопчик. – сказала Віка. 

-Давайте я якось розберусь сама. – сказала я.

Дівчата закотили очі та ми пішли до університету разом. Пари наші пройшли дуже добре, весело та не напружено зовсім. Я спілкувалась з одногрупниками та з дівчатами. Все було, як завжди. Так і пройшов кілька днів, якщо бути точними, п’ять, все було, як завжди.

Алек писав мені час від часу, але видно він був дуже вже зайнятий, адже повідомлення приходили пізно вночі і я не могла відписати на них. А коли відписувала, він вже був не онлайн. Тому наше спілкування важко назвати було нормальним. І я дуже сумувала за ним. Але це було кілька днів, а таке враження, ніби місяці пройшли. У мене було враження, ніби я його не бачила вічність.

Все було, як завжди, але один день змінив моє життя, не знаю, напевно таки у кращу сторону. Так, точно у кращу, адже я відкрила очі собі на багато речей. Я встала, як завжди, одягнулась і поїхала до університету. Після пар я вийшла у двір та чекала там на Стаса. Але він запізнювався. Я стояла, чекала і не знала чи зустрінемось ми з ним, чи ні. Так я простояла п’ятнадцять хвилин і вирішила піти взяти собі кави, адже вже зовсім змерзла, і трішки пройтись. Я підійшла до кав’ярні, зайшла у неї, взяла каву і вийшла. Я йшла вулицею й раптом почула знайомі голоси. Я зупинилась на хвилинку і не розуміла, звідки вони звучать. А потім підійшовши ближче я побачила дитячий майданчик і на лаві сидів хлопець з дівчиною. Вони мені здались знайомими. Я підійшла непомітно ближче і почала слухати їх розмову. Цікавість моя перемогла, і не дарма.

-Стас, я тебе люблю. – сказала дівчина. -Вчорашня ніч була казкова. 
-Так, мені дуже приємно було її провести з тобою. – сказав він. 

-Я радий, що ти є у мене. 

Я стояла і не знала, як реагувати, адже мені здалось, що хлопця я знала. Це було дуже дивно. Я підійшла ближче і таки не помилилась, це був мій хлопець Стас і він розмовляв з якоюсь дівчиною про їхню спільну ніч. 

Ох, чорт.

Вони ще говорили про "брудні" деталі і я зрозуміла, що це далеко не перша їхня спільна ніч.Я не могла повірити, що він так міг поступити зі мною. Я тут же хотіла піти та надерти що йому, що їй зад, але вирішила поступити зовсім по-іншому. Я усміхнулась і вирішила таки довести справу до кінця. Я швидко розвернулась та пішла в інший бік, щоб мене ніхто не побачив. Я викликала таксі й поїхала додому, ігноруючи повідомлення від Стаса. "Згадав" за мене.

Приїхавши додому я відразу підійнялась у кімнату брата. 

-Можна? – постукала я. 

-Звісно. – сказав він і я зайшла. Влад щось робив у комп’ютері, а я сіла на ліжко. 

-Мені потрібна твоя допомога. – сказала я.

-Слухаю. – сказав він і подивився на мене.

-Мені потрібна людина, котра прослідкує за Стасом і дізнається все про те, що він робить і з ким. – сказала я. Влад усміхнувся. 

-Маєш якісь підозри? -запитав він. 

-Не просто підозри, а й докази, але хочу впевнитись на всі сто. – сказала я. 

-Ок. Я поставлю до нього свого хлопця. – сказав Влад.

-Дякую, брате. – сказала я. Влад усміхнувся.

Я вийшла з його кімнати та пішла до своєї. Так пройшли ще кілька днів. Я ігнорувала Стаса та мені було огидно навіть на нього дивитись. Я не хотіла взагалі нічого спільного з ним мати, але аргументи хотіла мати достатньо. Тому чекала на відповіді від брата. На пари я ходила, як завжди, та зустрічалась з подругами. А от від Алека не було звісток і це мене засмучувало. Я дуже хотіла з ним поговорити чи хоча б попереписуватись. Мені його не вистачало. Я прийшла додому сьогодні та відразу Влад мене позвав до себе. 
Я зайшла у його кімнату і він сказав:

-Мої люди дуже багато цікавого нарили на твого Стаса. Ось. Сказав він і віддав мені флешку. 

-Дякую. – сказала я.

-Після того, що там буде, ти й близько не захочеш його знати. – сказав він. 

Я подивилась на флешку у своїх руках і похитала позитивно. Я мовчки вийшла та пішла у свою кімнату.

Відкривши ноутбук я відразу вставила флешку туди. Інформація відкрилась і я побачила різні файли. Там були й документи про нього, і де він жив, де народився, де виріс і все, що тільки можна. Я все перечитала і нічого дивного не побачила. Але коли я перейшла до теки «Фото і відео» ось там я знайшла дуже багато цікавого. Як виявилось, Стас був лише зі мною таким тихим та спокійним. Насправді він був ще тим ловеласом і мало не кожної ночі у нього був хтось у ліжку. Я бачила фото різних жінок поруч з ним, відео, як він їх, кх, трахав, та багато іншого. Я дивилась це все і мені стало на душі так противно, так огидно. Я дивилась і не могла зрозуміти, чому він так поступав? Невже було так погано зі мною?

Єдине, за що я подякувала сама собі, так це за те, що я не спала з ним, дякувати Богу. А то могла б ще щось підчепити та не одне. Мені було огидно дуже, особливо коли я думала, що він мене теж цілував. Я закрила швидко ноут та усміхнулась. Мені чомусь здавалось, що це саме те, чого я чекала, саме те, чого хотіла і те, що було потрібно. Але спішити я не хотіла. Я хотіла все вияснити зі Стасом та послухати його.

Тому наступного дня, озброївшись фактами, фотографіями та відео вирішила з ним зустрітись. Я приїхала за кермом сама у парк та чекала на нього. Він прийшов майже відразу. 

-Привіт. -сказав він і хотів мене поцілувати, але я відхилилась. Мені було огидно. Я уявила, скількох дівчат він цілував і скривилась. Бог зна, що ще він тим ротом робив.

-В чому справа? – запитав він.

Я усміхнулась. 

-Це ти мені скажи, у чому справа. – сказала я.

-Про що ти? – здивувався він. 

І тут я помітила, як він почав нервувати. У нього почали труситись руки, очі почали бігати, а сам він не міг встояти на місці. Я усміхнулась і зрозуміла, що таки зловила його. 

-Аріна, у тебе знову критичні дні? Ти якась дивна. – сказав він. А я почала сміятись. 

-У тебе одна причина на все. – сказала я.

-Ні, я просто дізналась те, що ти Стас, зовсім не той, ким мені себе показуєш. 

Він подивився на мене здивовано. 

-Про що ти? – запитав він. 

А я витягнула з сумки фото і віддала йому. 

-Ось про це. І це далеко не все, що я маю. – сказала я.

Я уважно спостерігала за ним і усміхалась, адже його вираз обличчя можна було знімати на відео. Спочатку це був шок, потім здивування, а потім злість. 

Стас подивився на мене і відповів злісно:

-А що ти хотіла? Щоб я чотири роки був монахом? Я теж людина, Аріна. Я ухмильнулась.

-Чому ж тоді ти досі зі мною спілкуєшся, якщо маєш ще таких, як я, кілька? – запитала я. 

-Бо мені добре, що ти купуєш все і що можеш мені допомагати фінансово. Ти багата.– сказав він. 

А я розсміялась. Причина була зовсім банальна. Це було просто дивовижно по-дитячому та так смішно, що я не стримувала емоції. 

-Ти дурень. – сказала я і розсміялась.

Він подивився на мене і запитав:

-Так, що ти вже все знаєш, може переспимо? Я подивилась на нього здивовано. 

-Ти з дуба рухнув? – запитала я.

-А що? – здивувався він.

Я закотила очі.

Я підійшла до нього впритул, вдарила його у чутливе місце з ноги і він зігнувся. 

-Ох ти ж, чорт. Де ти так навчилась??? – запитав він жалісно.

Я усміхнулась. 

-Це тобі привіт від Аріни Кінг. – сказала я.

-Ти не один, хто вміє приховувати правду. 

Сказала я і усміхнулась знову. 

-Ще раз почую від тебе чи побачу біля себе, то залишишся без голови. – сказала я, повернулась і пішла.

Я йшла пішки і усміхалась.

Це ж треба так, щоб Стас виявився ще тим ловеласом, а я дізналась про це зовсім випадково. Ага, і «дуже» швидко, аж за чотири роки. Все ж таки, у моїй душі був спокій і таке враження, ніби впала гора з плеч. Тому я йшла і раділа тому, що так вийшло. Я прийшла додому, зайшла у будинок і зустріла Влада.

-Ну що там? -запитав він. 

-Послала його і дала ще копняка. – сказала я. 

Влад посміхнувся.

-Молодець. А що тепер? -запитав він. Я усміхнулась.

-Не знаю. – сказала я. -Поки буду жити для себе, а там побачимо. 

Влад усміхнувся і пішов. А я підійнялась у кімнату і провела цілий день сама. Я дивилась фільми, читала книги та насолоджувалась самотністю до кінця дня.

А ввечері я взяла телефон у руки і побачила, що прийшло повідомлення від Алека. 
«Привіт. Як справи?» запитав він.

«Привіт. Кинула хлопця, дала йому під зад і насолоджуюсь самотністю.» написала я відразу ж. 

"Ого, багато у тебе відбулось за кілька днів.» написав він. 

«Так, дуже. А у тебе, як справи?» запитала я.

«Робота, робота і ще раз робота.» відписав він. 

«Співчуваю. Ти довго ще там будеш?» запитала я. Відповіді не було кілька хвилин, а потім Алек відписав: 

«Думаю ні. А що, сумуєш?» Я усміхнулась. 

«Можна і так сказати.» написала я. 

Він відписав моментально:

«Я теж.»

І це було таке коротке, таке важливе повідомлення, котре мені гріло душу, знайоме тепло розсіялось по всьому тілу. 


«Знаєш, що?» написала я. 

"Що?» відписав він.

«Я вже забула, як твій голос звучить.» 

Як тільки я це написала, то відразу побачила, що він дзвонить по відео зв’язку. Я підійняла трубку. 

-Забула, кажеш? – запитав він. Я усміхнулась. Мені було дуже приємно його бачити. Він був таким красивим. Світле волосся спадало йому на обличчя, очі були стомлені, але щасливі. А погляд був такий, ніби він чекав дзвінка зі мною. Алек був одягнутий у білу футболку, котра дуже йому пасує. Це було незвично, адже зазвичай він був у всьому чорному. А сьогодні був сам наче ангел.

-Не забула, просто скучила. – сказала я. 
-І я скучив, Ангеле. – сказав він. І ці слова змусили моє серце битись так часто, ніби я бігла марафон.

-Сьогодні ти більше на ангела схожий, весь у білому.- сказала я.

Алек усміхнувся.

-Не весь. - сказав він і відставив телефон так, щоб я побачила, що він у чорних джинсах.

Як тільки я побачила його руки та плоский живіт то ком став у мене у горлі.

Навіть одягнутим, Алек Сілвер був дуже красивим, не говорячи вже про голий торс.

Чорт.

Я усміхнулась і опустила очі. 

-Ей, не ховайся, не від мене. – сказав він. Я посміхнулась. 

-Алек... – сказала я. 

-Що? – запитав він. 

-Я знаю, це дуже рано, але я хотіла б, щоб ти приїхав і ми поговорили. – сказала я. 

-Про що? – запитав він.

-Про нас. – сказала я.

Алек подивився на мене та усміхнувся. 
-Здається хтось здає позиції. – сказав він.

-Не здає позиції, а піддається твоїм чарам. – сказала я.

Він дійсно був чарівним і я вирішила не противитись тому, що відчувала. А бути щасливою.Алек посміхнувся. 

-Я не маю ніяких чарів. – сказав він.

-Ти впевнений? – запитала я. 

Він усміхнувся і дивився прямо на мене.

Його очі світились і він усміхався. Це було дивовижно. Він був щасливий, як і я.

Ми кілька хвилин мовчали, а потім Алек сказав:




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше