Глава 13 Повернення.

Алек

Як тільки літак приземлився в Австралії я вийшов і відчув тепло, котре було таке незвичайне для мене, адже я так звик бути в Україні, що мороз у лютому було звичайне явище. Але не тут, в Австралії. Я усміхнувся і прикрився від сонця.

Вийшовши з аеропорту, я сів у авто, котре мене чекало. 


-Доброго дня, містере Сілвер. Радий Вас бачити. – привітався зі мною водій англійською. 

-Доброго дня. – відповів я.

-Сер, Ви мене добре розумієте, якщо ні, я можу перейти на російську. – сказав водій. Я усміхнувся.

-Ні, я Вас прекрасно розумію. Я чотири роки служив у Америці. – сказав я. 

-Честь маю, сер. – сказав водій. 

Я йому кивнув. Він завів авто і ми рушили з місця.

Ми їхали красивими вулицями Сіднея і я з захопленням спостерігав за будівлями, людьми та за автомобілями. Тут було неймовірно красиво, сучасно і дуже спокійно водночас. Я роздивлявся все навкруги, а Ліам, водій, розповідав мені про Сідней, про його історію та про будівлі, котрі цікавили мене найбільше. 

Коли ми під’їхали до однієї дуже красивої будівлі Ліам сказав:

-Сер, Ви будете жити тут, це Ваш готель. Я буду щоранку тут на Вас чекати. 

Я усміхнувся, вийшов з авто та сказав Ліаму, що скоро буду. Я пройшов у готель, назвав своє ім’я і мене відразу провели до мого номера. Я підійнявся літом на десятий поверх, і знайшов свій номер. Я зайшов і здивувався. Мій номер був дуже сучасний, красивий та неймовірно дорогий. Я поклав свої речі на крісло і почув голос у кімнаті. 

-Доброго дня, вітаємо Вас у готелі Four Season. Якщо Вам потрібно буде щось, лише скажіть, і за мить буде у Вас покоївка, котра виконає будь-яке Ваше бажання. 

Я усміхнувся.

Готель з системою розумного дому, дуже цікаво та практично. 

-Не потрібно нічого, поки. – сказав я.

-Гаразд, сер, приємного Вам відпочинку. – сказав голос у номері. 

Я пішов до ванни, прийняв душ і привів себе у порядок після перельоту. Я прийшов у кімнату, одягнувся та вийшов з номером. Мені хотілось відразу братися до справ, а не ледарювати. 

Тому і вийшов, сів у авто до Ліама і сказав: 

-Відвезіть мене до офісу. -Гаразд, сер. 

-Не називайте мене сер, мені не шістдесят. – сказав я. Ліам посміхнувся. 

-Просто Алек. 

-Гаразд. – сказав він і подивився у дзеркало заднього виду.

-Алек, Ви вперше тут? – запитав Ліам.

-Так і мені тут дуже подобається. – сказав я чесно. 

-Сідней неймовірне місто. Ви захочете тут жити, повірте. – сказав він.

А я уважно спостерігав за будівлями та спорудами, котрі дуже мені подобались.

-Ліам, скажіть, а Ваш бос володіє багатьма спорудами тут? – запитав я. 

-Так, він основний інвестор всіх будівництв у Австралії. – відповів він. 

- Чудово. – сказав я. 

Ми їхали ще кілька хвилин, а потім зупинились біля красивої скляної будівлі.

-Ми на місці. Я буду Вас тут чекати. – сказав Ліам. 

Я кивнув йому і вийшов з авто.

Я зайшов у красиву будівлю і мене відразу зустрів менеджер.

-Доброго дня, містере Сілвер. Раді Вас бачити. – сказала дівчина ламаною українською. 

Вона була красивою, довгі ноги, красиве обличчя і довге біле волосся. Вона посміхнулась мені та закусила губу, а очі її почали сяяти. 

Я їй сподобався. 

-Доброго дня, Ельза. – відповів я. 

-Можете розмовляти англійською, я Вас прекрасно розумію.

-Оу, це чудово. Адже Ваша рідна мова досить складна. – сказала вона фліртуючи зі мною. 

Я подивився на неї й сказав:

-Я тут по справі, будь ласка, проведіть мене до містера Фокса. 

Усмішка пропала з її обличчя і вона в мить стала серйозна.

Вона мені сподобалась, я б провів з нею ніч, але мені потрібно було б багато випити для цього. Я усміхнувся і пішов за нею. Ми підійшли до ліфта та підійнялись на останній поверх. Ельза повела мене до останньої кімнати.

Вона постукала і запитала:

-Містере Фокс, до вас містер Сілвер, можна? 

-Так, так, звісно!!- почув я радісний голос.

Ми зайшли у красивий кабінет і я усміхнувся. 

-Алек!!! – сказав Генрі Фокс і йшов до мене з розкритими обіймами.

-Генрі. – сказав я. Він підійшов до мене та обійняв. 

Ельза стояла у шоці. Генрі повернувся до неї та сказав строго: 

-Чому стоїш, неси найдорожчу випивку, не бачиш, друг мій хороший приїхав! 

Ельза прийшла до тями й вибігла з кабінету. 

-Друже, скільки літ, скільки зим. – сказав я. 

-Ех, брате, життя потріпало нас добре. Але подивись, де ми зараз. – і він показав на неймовірний краєвид з вікна. 

Там було видно все місто. І це було просто казково. 

-На вершині світу.- сказав я. Генрі усміхнувся.

-А як все починалось, а? -запитав він. 

-Ага, з маленького магазину в Барселоні. -сказав я. 

-А перед подивись на себе, ти мільйонер. 

-Без тебе я б цього не зробив. – сказав він і поплескав мене по спині.

У цей час зайшла Ельза та принесла випивку. Генрі кивнув і вона вийшла. Ми сіли за стіл і він налив дорогий віскі. Ми випили по бокалу і почали говорити про життя.

Генрі Фокс був нашим сусідом у Барселоні та ще тоді, коли ми були дітьми, ми зрозуміли, що будемо друзями. Він був дуже активним, дуже цілеспрямований та неймовірно хорошим. А я був дуже сумним, злим та недобрим. Ми були, як дві протилежності, але Генрі дуже мене підтримував. Він завжди казав, що все буде добре. І так і було. Коли нам було по вісімнадцять Генрі захотів відкрити свій бізнес, маленький магазин у Барселоні. На той час ніхто у нього не вірив і всі казали, що він невдаха і нічого доброго з того не вийде. Ніхто не вірив, крім мене. Я підтримував його і допомагав, як міг.

Магазин Генрі вже за два роки став дуже популярним і інші люди з великих міст почали купувати франшизу на нього, а сам Генрі став мільйонером.

А потім переїхав до Австралії й ми не спілкувались чотири роки, поки я був на війні. І мені пощастило, адже батько саме його мав на увазі, коли говорив, що потрібно розв'язувати питання з основним інвестором. І коли батько мені за це все сказав, я набрав до Генрі й він сказав, що радий був би зустрітись, і що має до мене дуже вигідну пропозицію. 
І ось я тут.