Станцюй мені свій світ

Глава 4

Троянди! Червоні, як концентрований гранатовий сік, на довгих ніжках, неймовірно запашні. Як же Оксана сумувала за ними. Ще не так давно вона не знала, куди дівати численні букети, які дарували після виступів, а зараз просто в захваті від квітів.

– Ти пам’ятаєш! – радісно вигукнула дівчина, пригортаючи до себе троянди.

– Аякже! – посміхнувся Сергій. – Скільки ти моїх букетів викинула у сміття, поки я не запам’ятав, які квіти ти любиш.

Оксана промовчала, насолоджуючись цією миттю. Той момент, коли не хочеться нічого казати, та Сергій і не наполягав. Він відкинувся на спинку стільця, оглядаючи зал ресторану. Колись вони часто тут сиділи, це було їх найулюбленішим місцем. Просторо, затишно, жива музика, гарна кухня. А ще, і це, мабуть, головне – велика відстань між столиками, завдяки чому можна не шепотіти, щоб не чули сусіди, а говорити вільно.

Зробивши замовлення, колишнє подружжя подивилось один на одного. За останні кілька побачень вони багато розмовляли, а тепер виникла незручна пауза. Здавалося б, можна розмовляти про все, що завгодно, але ж…

– Ти аж світишся, – раптом вигукнув Сергій.

– Давно квітів ніхто не дарував, – грайливо відповіла дівчина. – До речі, дякую.

– До речі, будь ласка, – посміхнувся чоловік. – Проте я надто добре тебе знаю. Справа не в трояндах. То що гарного сталось?

В цю хвилину підійшов офіціант, принісши замовлення. Він акуратно розставляв тарілки, відкоркував пляшку, червоне вино полилось у високі келихи. Вчасно. Бо Оксана не знала, що відповісти. Дійсно, дещо сталося. Почавши виконувати вправи з йоги та цигун, дівчина не відчула жодного полегшення, біль не минув. Навіть навпаки, спина розболілась сильніше, ніби під час занять щось там розворушилось. Але це дрібниці, головне інше – деякі рухи Оксана почала поєднувати з танцями. Точніше, намагатись поєднувати. Не всі, звичайно, а лише деякі, ті, що розвивають рівновагу.

– Не розкажеш? – запитав Сергій, коли офіціант відійшов.

– Ні, жіночі секрети, – з кокетством посміхнулась дівчина.

Чоловік засміявся. Знає він ці «жіночі секрети», Окса завжди їх приплітає, коли не хоче про щось балакати. А вона справді не хоче. Та й що розказувати? Що, наприклад, можна вдало вийти з незручного положення, коли нога підводить? І тоді, завдяки такому трюку, все виглядає наче так і повинно бути? Та хіба ж це цікаво колишньому чоловікові, який і раніше ставився байдуже до танців?

– Як в тебе з особистим життям? – поцікавилась Оксана, щоб змінити тему.

– Та ніяк, важко знайти когось адекватного. Одна вимагає, щоб весь час приділяв їй увагу, не розуміє, що в мене робота, плани…

– Амбіції.

– Амбіції, – погодився Сергій. – А чому ні? Всі ми прагнемо кращого життя. Просто хтось до нього йде, а хтось лише мріє. Я з тих людей, які йдуть, незважаючи ні на що.

Дівчина поглянула на колишнього. Саме цим він і сподобався їй колись. Не такий, як більшість. Якщо поставив перед собою мету, то йде до кінця, прикладає всі зусилля, готовий на самопожертвування заради мрії. Щоправда, так само може пожертвувати і подружнім життям. Але це й є – бути чоловіком, сильним, стійким до перешкод.

Мабуть, щось промайнуло в її очах, бо Сергій теж подивився на колишню дружину, як на… жінку. Не колишню, а просто жінку. Гарну, сексуальну, ту, що викликає бажання. Оксана вловила цей погляд з бісиками, зрозуміла, до чого все йде, тому швидко запитала:

– Ну а з іншими що не так?

– Та по-різному. Комусь потрібні лише гроші, комусь статус, аксесуари. То феміністка якась трапилась, ну не з тих, хто дійсно бореться за права жінок, а та, що просто ненавидить чоловіків, всіх, від 14 до 70 років. То зв’язався з квочкою – серіали, кухня, розмови про дітей, наче тільки й щастя, що народити, а потім ходити з коляскою по вулицям разом з такими ж квочками. Добре, хоч хватило розуму не з’їхатись з нею, тому просто зник.

– Який джентльмен, – саркастично прокоментувала Оксана, втім, не засуджуючи чоловіка. На його місці вчинила б так само.

– Ти як була гострою на язик, такою ж і залишилась, – посміхнувся Сергій.

– Так в мене ж нескінчене джерело натхнення – то мати, то керівництво, то колишній чоловік.

Вони засміялись. Смачна їжа та півпляшки вина зняли напругу, а тут ще й музика романтична заграла. Хоча чому дивуватись, цей ресторан як раз і славиться атмосферою для пар, саме тому тут такі відстані між столиками.

– А я бачу, в тебе насичене особисте життя, еге ж? – запитала дівчина.

– Та таке. Ну а ти що скажеш?

– Пффф! Ти часом не помітив, що я з тростиною ходжу?

– Хіба це перешкода для…

Сергій прикусив язика.

– Для кого? – з помітною прохолодою промовила Оксана.

– Для такої красивої жінки, – майже впевнено відповів чоловік. Майже.

– Можеш вважати, що викрутився. На цей раз.

– Вибач, я не те мав на увазі…

Оксана махнула рукою. Чи варто ображатись, псувати вечір обом? Якщо таке повториться, то більше вона не потерпить, а зараз можна закрити очі на випадкову обмовку. Далі обговорили сторонні теми, погомоніли про роботу, не торкаючись особистого життя.

Їхати на своїй машині після добрячої порції вина Сергій не наважився. Як він завжди казав, «п’яними за кермо сідають лише повні бовдури». Тому доїхали на таксі. Чоловік теж вийшов з автівки, провів колишню до дверей під’їзду.

– Дякую за чудовий вечір, – промовила Оксана, нюхаючи троянди.

– Давно ми так весело не проводили час.

– Угу.

Сергій подивився на дівчину та не втримався. Пригорнувши до себе, він вп'явся в її губи своїми. Оксана припала до чоловіка, відповідаючи на поцілунок. Колись так і прощались, перші тижні знайомства. Сергій завжди підвозив дівчину додому, а потім вони отак цілувались біля дверей, не в змозі відірватись один від одного.

– Окса! Ти найкраща! – шепотів Сергій, цілуючи Оксану у шию. Її аромат просто зводить з розуму, ця оксамитова шкіра, м’яка та приємна. А ще така рідна!




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше