Станцюй мені свій світ

Глава 10

Завдяки звільненню у Оксани з’явилась купа вільного часу. Звісно, в перервах між візитами до лікарні. Тому, щоб чимось зайняти цей час, вона все активніше тренувалась, вигадувала нові прийоми, комбінувала рухи. За першим танком з’явився другий, не менш цікавий, навіть більш складний. Але чим далі, тим з більшим захопленням дівчина віддавалась дивному поєднанню класичних танців зі східними комплексами вправ. Якщо правильно розрахувати, вчасно змінити позицію, перенести рівновагу, то можна танцювати навіть з травмованою ногою.

– Так і на цілу програму назбирається, – радісно сказала сама собі Оксана, закінчивши чергове тренування.

Освіжаючий душ, легкий макіяж, перекладання завчасно приготовленого обіду з холодильнику в сумку – час вирушати до лікарні. Останніми днями Гена був якийсь заклопотаний, майже не посміхався, навпаки, хмурився. Та це зрозуміло – ті процедури й здорову людину виснажать, що вже казати про хвору? Оксана намагалась постійно жартувати, тепер вже вона кепкувала з чоловіка, розповідала анекдоти, жарти, а він якось відсторонено кивав. І знову занурювався у роздуми. Потім швидко щось друкував у ноутбуці, а коли дівчина хотіла подивитись, що він там робить, Гена миттєво закривав кришку ноутбуку. На всі її спроби дізнатися відповідав, що то особисте.

«Особисте». Це трішки бентежило Оксану. Яке ще може бути «особисте»? Як він може приховувати щось від неї? Адже це – Гена, той самий Гена-дурник, у якого все життя зводилось до малювання чудернацьких істот і прогулянок у парку. А тут диви – «особисте». Дівчині навіть не спадало на думку, що її допитливість може бути некоректною. Та з іншого боку… Вона не могла пояснити сама собі, чому його відстороненість, якісь таємниці так її хвилюють і викликають… Ні, не роздратування, щось інше, те, що поки вислизало з уваги.

– Привіт! – вигукнула Оксана, заходячи в палату.

Завдяки грошам вдалось домовитись, щоб до Геннадія нікого не клали. Йому краще бути наодинці, про що він сам неодноразово казав. Не те, щоб людей не любив, але в такому стані самому краще, ніхто не відволікає. Від чого? Як виявилось, теж таємниця, ще одна. Може, з дівками там листується?

– Привіт, – радісно відповів чоловік, відкладаючи ноутбук. Проте цього разу не закрив кришку. Можливо, вдасться підгледіти, що там?

– Я тут тобі принесла рибу, кашу, салат, – сказала Оксана, викладаючи ланч-бокси на тумбочку, а потім суворо додала, – щоб усе поїв!

Геннадій жартівливо козирнув, як рядовий командиру та взявся за обід.

– Підстригти б тебе, – мрійливо промовила дівчина, з задоволенням спостерігаючи, як він спустошує ланч-бокси.

– Ні, – мотнув довгою шевелюрою чоловік, – хай буде. Потім. Мене скоро виписують. Підстрижусь. Потім.

– І поголишся, так? Бо ця борода…

Гена кивнув, повністю погоджуючись. Йому самому борода не подобається, ніколи не розумів, чому чоловіки так полюбляють її. Чешеться постійно, крихти хліба на ній залишаються, та й вигляд, як у якогось батюшки з найближчої церкви.

Побачивши, що ланч-бокси майже пусті, Оксана не втрималась. Їй відразу хотілось похизуватись, але знала, що цим буде відволікати голодного чоловіка від їжі. Тепер вже можна.

– В мене ще один танок готовий!

– Повністю? – з недовірою уточнив Гена, повертаючи пластиковий посуд.

– Аякже! – з гордістю відповіла Оксана. – Ти не уявляєш, як мені це подобаються. Це дійсно новий виклик, це щось незвичайне. Такого ще ніхто не робив! І знаєш, в мене вже є ідея для нового танку, деякі рухи самі напрошуються, щоб їх прилаштувати.

Дівчина детально розповіла, як і що вона робить, навіть показала кілька рухів з нового танцю. Прямо посеред лікарняної палати, без музики, та й так вийшло гарно. Щоправда, Гена надто придирливо спостерігав за цим, наче журі конкурсне.

– Ну, що скажеш? – запитала Оксана, вмощуючись знову на стілець.

– Добре. Дуже добре. І це супер.

– Та звісно, що супер! – надто голосно вигукнула дівчина, мабуть, аж в коридорі почули. – А скоро новий буде, ще кращий.

– Супер, так, це супер. Бо в тебе виступ у січні, під час свят.

Оксана відчула, як нижня щелепа сама з’їхала вниз, а очі округлилися, як у персонажа з класичного аніме.

– Який виступ? – напевно почулось, або чоловікові щось примарилось. – У якому січні? Ти про що?

– Виступ. Сольний. Я вже домовився.

– Про що ти домовився? – знову голосно вигукнула дівчина, підхоплюючись зі стільця.

Геннадій мовчки розвернув до неї екран ноутбуку, де Оксана побачила афішу з… собою. Та сама світлина, що тоді скинула Гені.

«Сольний виступ! Нескорена долею, незламна танцівниця! Неймовірне шоу від неймовірної дівчини, лише третього січня, о 19.00 у Палаці молоді».

Оксана кілька разів перечитувала написане та ніяк не могла збагнути, що це таке.

– Скажи, що це жарт…

Чоловік весело засміявся, та щось підказує, що це не жарт, далеко не жарт.

– Ти тут збожеволів наодинці? Так, точно, ти просто з глузду з’їхав від нудьги, – незрозуміло, кого намагалась заспокоїти дівчина, повертаючись на стілець. – Таке буває. Нічого, треба просто поміняти ліки, бо ці, мабуть, не діють, так? Це просто тобі примарилось. Бо такого не може бути. А афіша класна, от якби до травми, то було б добре, пішов би до нас дизайнером… Що? Чому так дивишся?

– Готуватись треба. Тобі готуватись. Виступ.

Оксана відмовлялась вірити, що це правда. Та й як таке може бути правдою? Ну справді, ну який виступ? Хто прийде дивитись на неї? Це ж повне божевілля. Ще й квитки продають, як вказано на афіші.

Саме це вона, дуже спокійно та переконливо, пояснила Геннадію. Та той лише хитав головою.

– Звичайно, що ти виступатимеш у складі шоу. Там буде концертна програма, не тільки ти. Тож глядачі прийдуть, новорічні свята, люди хочуть шоу. Концерт влаштовує мій друг, я з ним домовився. Зробили для тебе «вікно», на 10 хвилин. Цього якраз вистачить на 2-3 танці. Люди там вже будуть, просто подивляться. А ти танцюй, ти гарно танцюєш.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше