Стара жінка-контролер (частина 3)

Вже звично для Ані картинка почала змінюватися. Але, коли почала з’являтися інша, то дівчина зрозуміла, що щось не так, як було за попередніх переходів. Раптом вона відчула щось у своїх руках. Опустивши голову, Аня побачила газету, відкриту на якійсь статті, що займала майже півсторінки.

Хоча гамір навколо був досить звичним.

– Ха, не знала, що контролери читають газети на робочому місці.

– Сказала людина, яка малює метеликів на палітурках зошитів під час пар.

– Звідки Ви знаєте? І хто взагалі це щойно сказав?!! – хоча дівчина була змушена визнати, що голос був як у контролерки. Та оглянувшись, вона її ніде не побачила.

– А! Ну так, звісно! Це один з її спогадів, а якщо газету бачу я, то я в її голові. Чи вона в моїй… Виходить, вона «сказала» це, просто подумавши про це. Чи ні… Господи, та хто така ця бабця?!

– Розумниця! А звати мене Галина Миколаївна.

–  Супер! Як Ви там говорили? Інформативно, – але відповіді Аня вже не отримала.

Аня переключила свою увагу на статтю.

«Жахлива аварія на залізниці…», «Зіткнулися два електропоїзди», «… сотні постраждалих», «Ніхто із пасажирів не зміг вижити», «Подробиці замовчуються»…

До статті було додано кілька фото.

– Який жах. Стривайте, чи не хочете Ви сказати, що одним із цих поїздів мали їхати ті люди?.. Агов?

Аня відчула, що вже не тримає у своїх руках газети, хоча моменту, коли ж та злощасна кореспонденція зникла з її рук, дівчина не помітила.

Знову почала проявлятися ще одна картинка.

До вокзалу зайшла юна білява дівчина, яка одразу попрямувала до каси.

Чомусь її обличчя здалося Ані знайомим. Та як би не намагалася вона згадати, цієї білявки пригадати не змогла. Ні, звісно, дівчина зрозуміла, що це вже доросла Оксанка, але в неї було відчуття, що знає її саме особисто.

А тим часом скрипнули двері, до залу зайшли вже не такі юні Сергій і Таня.

– Тату, мамо, ось ви де!

– Думала, втекли? – пожартував Сергій.

– Ні, але ви так раптово зникли.

– Ось, тримай, – Таня протягла доньці невелику пляшечку з водою і пакунок з бутербродами. – Я ж знаю, ти точно зголоднієш в дорозі.

– О, дякую.

– Ну, що доню, щасливо. Вдалого тобі початку навчання в університеті.

– Якщо чесно, то я трохи боюся.

– Не хвилюйся, все буде добре, – мати обійняла доньку.

– Сестричко, що, аж кидає від страху?– трійка дружно зойкнула, так як ніхто не помітив, коли підійшов підліток.

– Ой, Саню, іди ти.

– Оксанка вирішила поїхати, не поцілувавши свого братика Саника? Не добре, ой, як не добре, – брат із сестрою обійнялися. – Не намочи штанці, сестричко.

– Ой, та ну тебе! Погляну я на тебе через чотири роки.

– Ну все, мушу бігти. Мамо, бережи себе. І не перенапружуйся.

– Я вагітна, а не хвора.

– Мамо, вибач, звісно, але ж тобі вже давно не двадцять.

– Ну добре, буду обережнішою.

– Поцілуйте бабусю від мене.

– Нічогенько так! Тій жінці не менше сорока п’яти, а вона знов вагітна. І не боїться ж.

– З нею все буде добре. Як і з твоєю мамою, – заговорив знайомий голос у її голові.

– Ви копаєтеся у моїх думках? – відповіді вона звісно не отримала.

До вокзалу увійшла ціла група людей.

Першими зайшли помітно постарілі Сергій і Таня, потім молодий чоловік – Саня із вагітною жінкою, що тримала його під руку, за ними з’явилася Оксана з чоловіком і шестирічною донечкою.

Щойно все сімейство зайшло до вокзалу, у протилежні двері ледь не вбігли дві дівчини-близнючки.

– Ого, яка почесна гвардія нас зустрічає!

– Сьогодні такий хороший день. Ми вирішили прогулятися, – відповіла Таня донькам.

– Мамо, ти як завжди, не старієш.