Розділ восьмий. «Нова душа буде в нього і нова у тебе»

Евеліна закинула уроки і сиділа, притуляючись до зимового вікна. Там світили ліхтарі, і завірюха, що прийшла з півночі, розкидала сніжинки. Сліз уже не було, було якесь почуття народженого, наче немовля, кохання. Кохання болісного і прекрасного. У душі народжувалося щось нове, ніби спалахнула зірка, і це нове вмістило в себе душу коханого, прийняло його цілком.

Коли годинник пробив дванадцять, вона лягла, але не спала. Довго дивилася на поснулі іграшки, шкільні зошити, книжки. Взяла одну з полиці і прочитала:

У листопаді він сумує, замовкає,

Навесні надії оживають знов.

А осінню мов жовте листя опадає

Його нещасна і пристрасна любов.

Вона відклала книгу і повільно, мов автомат, вимкнула лампу.

 З вікна сочилося сіре світло, тіні танцювали в кутках і на стелі. Так вона довго лежала в темряві без сну, сльози кульками викочувалися з очей, і лише вітер та сніг стукали у вікно.

І раптом яскравий промінь молочно-білого кольору проник у спальню.

Евеліна здивовано піднялася і побачила у сніпі світла постать. Вона зовсім не злякалася. Це був старий ангел - Марк Себастьян.

Його виразне, трохи довгувате обличчя було напружене, в очах горіли чарівні вогники.

- Ходімо. Рятуватимемо твого коханого.

І Евеліна скорилася. Вона нечутно одяглася, дивуючись, що батьки не прокидаються від дивного глибокого сну…

…Марк Себастьян підхопив її під крило. Вони злетіли вгору, і Евеліні затамувало подих. Сіли на білий черепичний дах. Чути було, як у трубах виє вітер.

Евеліна поступово зібралася, освоїлася й прошепотіла:

- Можна летіти.

І заплющила очі. У неї знову захопило дух.

 Через якийсь час вони опустилися біля пам'ятника Залізному Лицареві.

Його обвивала і обплутувала своїми косами завірюха.

Тут на них чекав чоловік з прозоро-світлими очима, який, здавалося, зовсім не страждав від хурделиці, його обминала завірюха, і лише окремі сніжинки лягали на темне, бездоганного крою пальто. В руках у нього була невелика валізка, усипана сніговою порошею. Це був Соферіель.

- Так ось ти яка, - усміхнувся громадянин у пальті. – Евеліна… Скажи - но мені, Евеліно, які в тебе почуття до Льоні?

- Я його дуже люблю, - просто та щиро сказала Евеліна.

- Ну що ж, цього достатньо. Значить, задумане відбудеться! - сказав чоловік. Жестом він запросив рухатися далі,  а сам, закрутившись дзиґою, здійнявся вгору.

Слідом за ним піднялися Марк Себастьян з Евеліною.

Прозорими тінями Себастьян та Соферіель проникли у приймальний покій лікарні, відчинили для Евеліни двері. Усі навколо, включаючи санітарку, медсестру та чергового лікаря спали мертвим сном.

Евеліні наказали постояти за дверима, і вона побачила лежачу на розгорнутому на стільцях матраці сплячу жінку. То була мати Льоні.

Далі вони нечутно завітали до палати хворого.

Марк Себастьян підійшов ближче.

***

І раптом він побачив широку спальну кімнату, декоровану високим рельєфним орнаментом, розкішне ліжко з м'яким дерев'яним узголів'ям у вигляді гірки. За завісою спала жінка і поряд із нею дитя. Марк Себастьян ахнув, впізнавши Агнесу. Вона була сліпуче красивою.

Майнула примарна маска залізнорукого Рафаеля, і хлопчик перестав дихати, бо душа покинула його тіло.

Стривожена Агнеса прокинулася, обмацала дитину – вона видалася їй нерухомою і холодною. Вона потяглася за дзвоником, щоб покликати служницю, але його не опинилося на місці. Його тримав у своїй руці Соферіель, прихований шторою.

Відсунувши завісу, Агнеса накинула пеньюар і зібралася піти за Марією, як раптом побачила стрункого пана в чорному, який приклав палець до уст. Тут же Агнеса впала на ліжко замертво. А коли прийшла до тями, ніч уже повертала до ранку. Десь прокукурікав півень і запанувала тиша.

Поруч тихо сопів її син. Дивуючись незвичайному сну, Агнеса притиснула дитину до опуклих грудей.

***

Леонід лежав зовсім нерухомий та холодний – життєві сили вже покинули його! Евеліна цілувала його і гірко плакала, сльозами зрошуючи тіло юнака. І сталося диво - той, хто був нерухомий і холодний, почав дихати… Тіло теплішало, щоки зарум'янилися, і всі присутні зітхнули вільно.

Соферіель відступив, клацнув валізою, а Марк Себастьян накрив темною пеленою закоханих, з'єднуючи та захищаючи їх.

Його вуста шепотіли слова: "Нова душа буде в нього і нова в тебе".

Листопад – грудень 2017 року