Глава 1

Минуло вісім місяців

Я ніколи не могла подумати, що бути мамою настільки важко. Особливо, коли в дитини кольки. Я не спала три ночі і ходжу як примара по квартирі, але зараз мені повезло, ліки почали діяти і маленька Даринка заснула.

Дівчинка не зважаючи на свій дуже маленький вік, обіцяла бути красунею. Круглі, великі зелені очі, які завжди світились дитячою наївністю, зараз були заплющені через сон. Коротеньке волоссячко, яке віддавало рудуватим кольором, смішно тирчало у різні сторони, а пишні щочки часа від часу рухались.

Коли я побачила її в пологовому будинку, відразу вирішила що виховаю її як дочку. Вона моя донька, з моїм теплом, добром і вихованням, яке зараз ще не можна помітити.

Я вийшла з кімнати і направилась до кухні. Поки малютка спить потрібно приготувати суміш. Тільки я виставила все на стіл, почула дзвінок у двері.

-Кого це принесло?! Зара Даринку розбудить!- нервово бубніла собі під ніс поки йшла до дверей.

Так, за цей недовгий час я стала мамочкою до клітин мозгу. Хоча не я її носила під серцем дев'ять місяців, але яка різниця? Мама не та, що народила, а та, хто полюбила і прийняла...

Я відкрила двері. 

На порозі стояв чоловік тридцяти років. Красивий, фігуристий і стильний– це перше, що кинулось в очі.

-Доброго дня, вам щось потрібно?- культурно спитала я.

Чоловік після секунди розглядувань моєї скромної фігури відповів:

-Доброго дня, так. Ви знаєте Лідію Кириченко?

Я серйозно глянула на чоловіка ніби його вигляд міг мені все пояснити. Хто він і навіщо йому Ліда? Вона в щось в'язалась? Чи потрапила в біду? 

На свій страх і ризик я кивнука в знак згоди і добавила:

-Вона моя сестра. А ви хто?

-Я Арсен Стадницький. Швидше всього, у вас моя дитина,- відповіли мені.

Я шоковано припала до дверного косяка. Не знаю, від того, що перед мною стояв акула ресторанного бізнесу чи через те, що він виявився татом Даринки.

-Проходьте,- запросила я чоловіка.

Зайшовши на кухню обернулася до чоловіка спиною і продовжила приготування суміші.

-Не стійте, присідайте за стіл. Вибачте за безлад, я не мала часу поприбирати та й не чекала гостей. 

-Нічого,- відповів Арсен сідаючи,- я прекрасно розумію, що вам важко самій вести два ресторани і виховувати дитину.

Я справді дуже втомилася. Як би я не любила Дашульку, але я виходжу зі сил. Оскільки я не можу ходити на роботу, то беру її на дім, крім цього деякий час всією важкою роботою буде займатися моя найкраща подруга і партнер по бізнесу Катя. Все таки важко працювати і сидіти з немовлям.

З роздумів про мою важку долю вивів здоровий глузд.

-Звідки ви знаєте про ресторани?- підозріло задала питання до гостя.

Він кивнув на документи, які лежали на столі.

-Зрозумів з цього.

Весь цей час я старалась не видавати свого переживання і ніби остання боягузка відтягувала час.

-Що будете, чай чи каву?- в будь-яких випадках потрібно поводити себе як радужна господиня

-Каву будь ласка.

Після того як Арсенова кава і мій чай стояли на кухонному столику, а дитяча їжа була готова я присіла і чекаючи втупила свій погляд в гостя.

-Вибачте, я не спитав ваше ім'я,- почав чоловік.

-Ліля.

-Дуже приємно. Почну з того, що не знав про те, що Ліда вагітна. Мій батько, з яким я вже поговорив на цю тему, визнав свою вину. Я б хотів стати батьком для дівчинки. Я знаю, що це важко зрозуміти і ви зараз пилаєте вогнем через нерви, але зрозумійте мене, як би я знав, я б відразу прийняв її.

-Дозвольте спитати, звідки ви про це все знаєте?- беземоційно спитала я.

-Тиждень тому на бенкеті я зустрів вашу сестру,- після його "сестра" я злегка скривилась,- на той момент вона була добряче п'яна і почала розповідати все. Не розповіла лише де ви живете. Це я вже через свої зв'язки взнав де вона пробула чотири місяці перед родами.

-І що вона вам розповіла?

-Щоб прогодувати дитину, вона пахає і лишає її на вас. Але знаючи цю жінку, я зрозумів, що щось тут не те. Не тягне Ліда на хорошу маму.

-Скільки ви заплатили щоб дізнатись потрібну вам інформацію?- після Лідиної брехні чоловік справді почувався винним, але я починала нервуватись.

-Звідки ви знаєте, що я заплатив?- солідно спитали мене.

-Лідія витягне гроші зі всіх і всього де це можна зробити. Ви праві, вона вам збрехала. Я стала мамою Даринки після того, як взнала що хоче зробити "сестра" з немовлям.

Арсен уважно слухав те, що я говорила і в його очах з'явилось щось схоже на вдячність. Він справді хотів стати батьком для МОЄЇ доньки.

-Але я не можу зрозуміти навіщо ви прийшли?- продовжила я,- Своєї доньки я не віддам...

-Це і моя донька,- нагло перебили мене,- я маю хоч якесь право брати участь в її вихованні!- твердо заявив чоловік.

-Ви хочете щоб я віддала всі права на Дарину?- з переживанням спитала я.

-Так, я хочу щоб моя донька мала все що захоче, в тому числі й мою любов!

-Ви розумієте, що зараз дівчинці потрібна материнська любов?! Ви будете на роботі, якої у вас дуже багато! На кого залишите її? На няньку? Дружини, дивлячись на все, у вас немає,- кивнула в сторону руки на якій відсутня обручка,- а зараз немовляті потрібно найбільше уваги! Ви мене вибачте, але навіть я, жінка, яка є створеною по своїй природі для материнства, загинаюсь! А віддати Дариночку в чужі руки я не дозволю!

-Але і я хочу щоб моя дитина була при мені! Тим більше, вибачте мене за ці слова, виглядаєте ви неладно! Вам потрібна допомога!

Обесилена цією тихою перепалкою я знову присіла на крісло.

-Ви праві, мені потрібна допомога. Зрозумійте мене, хоча я не дуже довго опікуюсь Даринкою, але вона стала мені рідною. Я не висипаюсь чотири місяці, весь час переживаю через те, що у неї кольки й вона є дуже примхливою, а найголовніше я прикипіла всією душею до маленької. А примушувати жити дитину на два фронти не правильно.

Вперше ми розважливо і спокійно дивились один на одного.