Глава 3

Я просто не знала з чого почати.

Звісно зібрати речі не є великою проблемою, але коли ти одна і тобі ніхто не заважає. Ну і бажано перед тим виспатись! Як видно, я пролітаю по всім параметрам.

Катя, яка вирвалась з роботи щоб посидіти з Дариною, після мого приходу швидко ліквідувалась, таким чином, лишаючи мене з дитиною і з половиною не зібраних речей.

Більшість одягу я спакувала протягом тижня, але мене ще чекали дитячі речі і косметика, якої в мене дуже багато. 

Ось так, з горем пополам я почала працювати і кожних п'ять хвилин бігати до ліжечка.

Коли в коробку були зібрані всі косметичні засоби і спідня білизна, Дашуля ніби кажучи: "Добре, пожалію тебе!" заснула. Лиш тоді робота пішла повним ходом.

Все закінчилось аж вечері. 

Граючись з Дашуньою на ліжку, я почула телефоний дзвінок.

-Алло?- відповіла я не дивлячись на телефон.

-Привіт, сестро!- почула знайомий п'яний голос.

-Навіщо ти дзвониш? Ми ж домовлялись!

-Ти не рада сестрі? Як моя донечка?- швидко змінила тему Ліда.

-Наскільки мені відомо в тебе немає дітей,- холодно відповіла я,- а ось в мене росте гарненька донечка.

-Як назвала хоч?- в її голосі просочувались нотки отрути.

-Що тобі потрібно?- з нервами спитала я, одною рукою граючись з малюткою.

-Мені потрібні гроші,- без каплі совісті промовила ця... Жінка.

-Я банком на півставки не підпрацьовую. Потрібні гроші– йди зароби!

-Я віддала тобі свою дитину! Ти повік винна будеш!- викрикнули по той бік слухавки.

-Ні, я врятувала твою дитину від невідомого життя! Це ти винна мені до кінця своїх днів!

Я вимкнула телефон не чекаючи відповіді.

-Що лапуля? Весело тобі?- спитала я дивлячись на усміхнене лице моєї донечки,- Я рада, що моїй дитинці добре. 

Я взяла іграшку у вигляді котика і махала нею перед лицем Дариночки, таким чином викликала у неї все більший і більший сміх.

Телефон знов задзвонив. Я глянула на екран і побачила "Арсен"

Прийнявши дзвінок, спитала:

-Слухаю?

-Бузковий чи м'ятний?-різко почав чоловік.

-Що? Я не розумію.

-Бузковий чи м'ятний?

Я далі не розуміючи що від мене хочуть відповіла:

-Бузковий.

-Добре, завтра заїду десь біля одинадцятої.

-До завтра!

Після дзвінка я знов звернула увагу на донечку.

Через годину всі в квартирі спали міцним сном.

****

Зранку я була як поломана. 

Дарина вередувала всю ніч і тільки під ранок заснула. 

Я ж встала о дев'ятій щоб підготуватись до виїзду.

Зібравшись і ще раз перейшовши всі кімнати щоб перевірити наявність не упакованих речей, я згадала про документи, які мені обов'язково потрібно взяти з собою.

Останній тиждень я взагалі не цікавилась справами на роботі, а документи і звіти як раз в цей час надсилались великими об'ємами. Чує моє серце, що мене чекає ще одна безсонна ніч, тільки на цей раз не через маленьку дитину, а через роботу.

За півгодини до одинадцятої прокинулась донечка і я почала її збирати.

Я ще досі не звиклася з думкою, що вийшла заміж. Для мене це звучить ніби жарт або анекдот. Але як би там не було, в паспорті стоїть штамп.

Коли я змінилась? Здається, тільки вчора мені було 12 і мріяла про пишне весілля, хорошого чоловіка і про кохання до гробу. А вчора я просто так підрисалася у свідотстві.

Відразу згадалися останні слова бабці: " Кохання– це не просто. Тільки сильні люди доводять кохання до вінця, всі інші боячись болю одружуються з некоханими, або взагалі цього не роблять! Ти ж не бійся цього, воно прекрасне. Коли воно прижилося у серці, відразу ж добавляються сили для всіх перешкод, ти стаєш готова пережити все заради любові. Як на мене, найбільший гріх– це гратися любов'ю, що робить твоя мама. Тільки ти цього не роби! Якщо ж станеться так, що не знайдеш тої людини від якої крутиться голова або так станеться що ви не разом, не біжи до першого хто прикличе, знайди того, з ким зможеш збудувати союз на повазі і довірі. Такі пари є навіть більш міцніші ніж ті, що утворилися на почуттях. Знаєш чому? Тому що одне створене через серце, а друге через розум. Інколи розум є кращим другом. Я розповіла тобі суть і лиш ти повинна вибрати вірного друга!"

Бабця ніби у воду гляділа. 

Після її смерті я вибрала свого друга. Розум і мудрість– вони надійніші.

Біля одинадцятої подзвонили у двері.

-Привіт,- сказали мені, коли я відчинила двері.

Першим ділом він взяв Даринку на руки і привітався з нею. Як би там не було, але донька добре реагувала на тата і завжди була усміхненою біля нього. 

Діти справді відчувають всі наші емоції і ауру людей.

-Привіт. Я думаю прийдеться їхати два рази. Дуже багато речей. А ще треба розібрати ліжечко.

-Нічого не треба, ми візьмемо лише речі, меблів не треба.

Я глянула на нього нерозуміючим поглядом, але побачивши в погляді чоловіка рішучість вирішила довіритись йому.

-А коляску з переноскою?

-Нічого не треба. Йдіть сядьте, поки я винесу до автомобіля речі. Думаю в багажник мало би поміститись,- проговорив чоловік взявши дві перших коробки.

Мдааа! Я аж залюбувалася цим шоу! Ну а що?

Гарний, статний чоловік одягнений у чорну футболку, яка чітко підкреслює спортивну статуру чоловіка носить коробки. Ще й з ентузіазмом! 

При цьому, кожного разу коли вертався до квартири корчив смішні рожиці для Даринки, яка весело сміялася з мімік свого тата.

-Все, всі речі в багажнику,- звітував Арсен,-можемо йти.

Я передала дитину в руки чоловіка і нагнулась щоб взутись босоніжки і взяти сумку з ключами.

Закриваючи двері в мене в голові з'явилась думка, що з боку ми виглядаємо як справжня щаслива подружня пара. Низенька, худа шатенка в білому сарафанчику закривала квартиру, в той час як високий, статний брюнет у чорній футболці і в джинсових шортах тримав дитину і чекав на свою дружину. Ну і розігралась в мене фантазія!