Глава 4

-І це все за одну добу? Скільки майстрів тут працювало?- здивовано і з захопленням спитала я.

• -Майстрів не було. Все зробили ми з татом, а Таня їздила по магазинах в пошуках меблів,- і все це без тіні гордості.
• За цей тиждень Арсен дивував мене не раз. В нього якесь особливе і неповторне бачення своїх дій. В той час, коли мажорики і татові синочки, які нічого не зробили для свого статусу, ходять і пантуються на кожному кроці, цей чоловік навіть коли зробить справді щось цінне, говорить про це ніби просто дихнув– нічого особливого.

-Ви справді великі молодчинки!- промовила.

В цей час, плач Даринки дійшов до епогею і я була змушена закінчити розмову і підійти до пеленального столика.

-Ой, сумка з першим необхідним лишилась в машині,- сказала я,- Принесеш?

Чоловік кивнув і вийшов з кімнати.

Через декілька хвилин він вернувся. 

-Давай я це зроблю, а ти сходь вниз. Ми зробимо малий пікнік в честь моєї доньки– раз, якого-не-якого нашого одруження– два і новосілля– три.

Якого-не-якого одруження. Він згадав про одруження... В той час, як я його не сприймаю.

Ось вам і розбіжність між чоловіком і жінкою.

Я легко кивнула і спустилась вниз. З кухні линули якісь звуки на які я пішла. 

Знов за цей день я здивувалась, адже там господарювала Таня. На перший погляд вона мені здалась ще не зрілою, але зараз вона впевнено нарізала овочі.

-Допомогти?- спитала я.

Дівчина відвела погляд від овочів і глянула на мене. Побачивши мене вона усміхнулась і відповіла:

-Звісно, почистиш картоплю? Вона на столі.

-Угу.

Ми стали один біля одного і почали працювати.

-Яке меню?- поцікавилась я.

-Чоловіки пожарять шашлик, а ми запечемо картоплю з овочами, зробимо салат із зелені і фрукти наріжемо.  Скромно і смачно,- відповіли мені, а потім попросили,- розкажи щось про себе.

Я задумалась і почала викладати свою біографію.

-Пилипів Лілія Владиславівна, 26 років. Є співвласником ресторанів "Романтика" і "Айфорія". Після школи вступила у медичний на спеціальність педіатрія, але пішла після другого курсу, потім вступила в коледж на факультет управління готельного і рестоанного бізнесу. Довчилась і відкрила із знайомою за допомогою її тата бізнес,- просто розставила все полочках.

-Чому не довчилась на лікаря? Зрозуміла, що не твоє?-зацікавилась дівчина.

-Я вступила на платну основу. Ледве вигрибла два курси, а потім зрозуміла, що випадаю із сил навчаючись і працюючи. Тим більше, який з мене міг вийти лікар, якщо я через роботу пропускала половину пар? Вступила в простий коледж, який змогла б собі позволити і загорілась бажанням і мрією,- пояснила я,- Все таки в нашому житті залежить багато від моральної і матеріальної підтримки. Але знаєш, тільки недавно до мене дійшло, що я пережила і подолала заради ресторану стільки, що легко б змогла добитися стати хорошим лікарем, просто це не було моїм призначенням!

Таня уважно слухала мене, а потім сказала:

-Я часто буваю в твоєму ресторанчику. Він мені дуже подобається, тому можу сказати, що ти знайшла себе.

Я була здивована признанням дівчини, але мені це полестило.

-Тепер твоя черга, розкажи щось про себе.

-Стадницька Татяна Андріївна, 21 рік,- на мій манер почала дівчина, на що я усміхнулась,- цього року закінчила університет з ступіню бакалавр на факультеті дизайнер інтер'єру. Місяць тому пройшла співбесіду і тепер працюю.

-Тоді також можу впевнено сказати, що ти знайшла своє покликання,- але глянувши на незрозумілий погляд Татяни, пояснила,- Арсен розказав, що інтер'єр для кімнати Даринки розробила ти. Вона шикарна!

Дівчина щасливо усміхнулась і засоромилася від моїх слів.

-Можливо, ти знайдеш час і пройдешся зі мною по магазинах? Дім дуже красивий і комфортний, але трохи пустуватий, купили б декілька вазонів, килимків, статуеток. Як на це дивишся?

-Звісно, це ж прекрасно!

Я глянула на дівчину й зрозуміла, що вона дуже хоче мені щось сказати.

-Говори давай. По тобі видно всі твої емоції.

Вона вдихнула-видихнула декілька разів і сказала:

-Я з тобою спілкуюсь і кожну хвилину дивуюсь. Ти сильно відрізняєшся від  попередніх жінок брата. Ті були штучними язвами, які зі мною навіть говорити не хотіли, а ти зовсім інша! Цікава, добра... Жива!- вирвалось у неї,- Як би Арік привіз будь-яку з своїх колишніх пасій сюди, вона би істерику закатала, бо дім не під її статус, а ти сама його вибрала, чим здійснила мрію брата жити тут. Його коханки ніколи не заморочувалися б через вазони і статуетки, а ти хочеш уюту. Я дуже рада, що ти зустрілася у житті Даринки і мого брата! Таким чином моєї і тата.

Я була дуже зворушена словами Тані. Вона справді дуже жира і чесна людина. Таких зараз мало...

-Дівчатонька, де мій син,- почувся голос з вітальні.

Це був Андрій... Як його по-батькові? Він так і не представився, а його ім'я я взнала від його доньки.

-На другому поверсі з Даринкою,- відповіла я.

-Тоді, нехай сидить з дочкою. Ліліє поможеш мені?- спитав чоловік, але по його тону можна було зрозуміти, що відмов він не потерпить.

-Таню, доробиш сама?

-Йди давай!

Через хвилину я стояла у великій альтанці, а чоловік у кутку споруди, де були розміщені барбек'ю і монгал.

-Ліліє, - почав говорити чоловік,- мене гризе сумління, що став головною причиною нещастя стількох людей. Вибачте будь ласка мене за те, що образив вашу сестру і довів до такого. Вперше мене підвела моя чуйка щодо людини.

Так ось чому весь час він дивився на мене незрозумілим поглядом.

-Андрію...- я згадала, що не знаю по-батькові цього чоловіка, але він зрозумів все по моєму обличчі і сказав:

-Вибачте, я не представився, Андрій Олегович.

Після чого я продовжила:

-Андрію Олеговичу, в тому, що сталось я не бачу вашої вини. Ви лиш хотіли врятувати сина від такої, як моя сестра. Ваша чуйка вас не підвела, просто Ліда більше думала про вигоду ніж про дитину. Тому не виніть себе. Ваш син знайшов доньку, а Даринка знайшла хорошого тата. Ліда має те, що хотіла. Всі щасливі!