Глава 8

Перший місяць спільного життя пройшов швидко. Я навіть не встигла оком мигнути.

Здається тільки вчора я відкрила двері й на порозі стояв Арсен, якого я тоді побачила вперше. А нині ми живемо як колеги по вихованню Дарини.

Той самий графік кожного дня: від ранку до шостої я сиджу з Даринокою, потім приходить Арсен, ми вечеряємо тим, що я приготувала. Під час вечері говоримо про Дарусю або про нейтральні теми. Після цього він сидить з дочкою, а я сиджу в себе в кімнаті й розгрібаю завал, який зараз твориться в мене на роботі. Ми вкладаємо дитину і Арсен йде в свій кабінет. Вертається в спальню біля першої ночі. Вночі встаємо по черзі.

Я ніколи не вічувала себе роботом, але зараз... Те саме кожного дня! Коли я була одна з Даринкою, то хоть розуміла причину самотності, а зараз в домі двоє дорослих людей, які не говорять, які не мають про що говорити окрім дитини!

Єдине моє спасіння– це Ліза і Таня, які за цей місяць приїхали тричі.

Сьогодні п'ятниця. Я стояла на кухні і варила компот. Вечеря вже давно мала відбутися, але Арсен не прийшов вчасно. 

На годиннику показувало півдев'ятої. 

Ну звісно, Лілю! Він здоровий чоловік, а сьогодні п'ятниця! Ти думала, що він заради тебе в монахи пострижеться?

"Так"- пискнула надія, яку я відразу закрила.

З думок мене вигнали руки... Чоловічі! На моїй талії!

Я швидко розвернулася і опинилася в охапці Арсена. Він був п'яний в стільку і обнімав мене.

-Привіт!- п'яним голосом промовив чоловік.

-Арсен, що ти собі дозволяєш? Забери руки! Негайно!

-Невже мені не можна обійняти дружину?- далі гнув свою лінію чоловік.

-Арсен, відпусти! Ти забув, що я не справжня твоя дружини?!- коли я вже хотіла вичитати йому лекцію,-...

Я не змогла! Мене закрили найвідважнішим способ! Але що йому? П'яному море по коліна!

Він мене поцілував! Як же він цілується! Просто шикарно... Так стоп. Що він собі дозволяє? 

Я почала активно вибиватися з його рук, але все марно. Я програвала по всім параметрам: ростом низенька, худа... Та й не дуже сильно мені хотілось вибиратись з його рук!

Я відповіла на поцілунок. 

Мені 26 років, я доросла жінка, але мене ніколи ніхто ТАК не цілував. Я для нього стала немов довгоочікувана криниця, яку він шукав не один день в пустелі.

Відірвались ми, коли критично бракувало повітря.

І ось тут до нас дійшло що ми зробили.

Я швидко відскочила від чоловіка і обернулась до кампоту, який добре встиг прокипіти. Я виключила камфорку і вийшла з кухні. 

Я підійшла до коляски і взяла Даринку на руки.

Я не знала куди себе діти, мені було так соромно і незвично.

Піднявшись на другий поверх, почала готувати дочку до сну. В неї був чіткий графік. Вона лягала рано і вставала рано.

Через годину часу, коли Даруся спала міцним сном, я вийшла з кімнати. Як раз в цей момент з ванни йшов чоловік. Доречі, тверезий. Його швидко відпускає.

-Лілю,- я підстрибнула від несподіванки.

-Так,- відповіла я, стараючись не показати своїх переживань.

-Я б хотів вибачитись,-почав він,- я повів себе по свинськи з тобою.

-Нічого, але надіюсь такого не повториться.

Ага! Так я тобі і повірила, кричала моя совість, ніби кажучи що брехати самій собі це не правильно.

-Такого більше не повториться,- пообіцяв чоловік.

Я на це нічого не відповіла й направилась до своєї кімнати, але чоловік мене знов зупинив.

-Лілю, можу я тебе дещо попросити?- по діловому спитав він.

Щось мені не подобається його тон...

-Говори.

-Оскільки, в документах, які визначають мою особистість були введені дані про наявність дружини і про це знає не одна особа, я змушений ходити на різні вечори і офіційні заходи з дружиною. І завтра саме такий захід. Не могла б ти піти зі мною?

-А може без мене?- з надією глянула я.

В мене є ресторани і я знаю, що існують благодійні вечори, ювілейні вечірки і так далі. Навіть була там декілька разів... Не сподобалось! Тому наш ресторан завжди представляла Катя.

-Дарину нема з ким лишити,- сказала я єдину і найголовнішу відмазку.

-Попросимо Костю з Лізою посидіти. А без тебе ніяк! Не по-діловому це, ходити всюди без дружини. Всі ще щось не так зрозуміють.

-Не люблю я цю всю дефеляду! Тай одягу на такий вечір нема...

-Я також це ненавиджу!- чесно признався чоловік,- Але мушу підтримувати статус свого імені і ресторанів. Для поганих слухів і відгуків багато не треба, а плаття завтра купиш!

Я глянула у ці нещасні очі. От актор! А головне ось таким простим його можна побачити дома при своїх. Я не раз бачила всю зусередженість і холодність цього чоловіка, коли він по телефону обговорював справи. Арсен вдома і Арсен на роботі– це дві протилежно різні людини.

-Добре,- змилувалась я. Хоч прогуляюсь вперше за півроку.

****

Ранок почався з того, що я обдзвонила всі салони краси і записалась.

Захід мав початись о шостій. Часу здається дуже багато, але воно тільки так здавалось.

-Ось сумка з найголовнішим. Там суміш, змінний одяг, підгузники, соска, деякі іграшки. До завтра цього має вистачити,- розказувала все Арсену, який мав відвезти Дарусю до Кості з Лізою, які радо згодилися взяти дитину до себе на добу.

В мене на серці булонезвично. Це вперше я віддаю дитину.

-Добре, розберемося,- відповів чоловік,- ти не затримуйся, постарайся бути до п'ятої. Нам не можна запізнитись.

-Я лише кивнула і останній раз поцілувала дочку.

Автомобіль виїхав з подвір'я. Я глянула на годинник, десь зараз має приїхати таксі.

Через півгодини я ходила по торговому центрі і шукала плаття. Все що я бачила мені не подобалось. То колір такий собі, то фасон, то забагато стразів, то замало. Мда, важко бути жінкою!

Я блукала по магазинах біля двох годин й так нічого не знайшовши. Через півтори години мені потрібно бути на манікюрі.

І ось, я зупиняюся навпроти шикарного плаття.