Глава 8

Ми зайшли у гарне й вишукане приміщення, виконане у пастельно-золотих кольорах.

Від захвату я забула куди прийшла і перше, що запитала:

-Це твій ресторан?

-Так,- стримано відповів чоловік, але з деякою гордістю за своє дітище.

-Респект!- похвалила я.

Арсен лише усміхнувся краєчками губ.

-Тримайся біля мене і в ніякому, чуєш, в ніякому випадку не відходь!

-Чому?- наївно зацікавилась я.

-Тому що більшість стервозовидних жіночок– мої колишні коханки, а сам я від них не відіб'юсь!- якось сумно відповів чоловік.

Я тихо розміялась і заявила:

-Не бійся, в обіду не дам!

-Знаєш, після всього що я бачив, чомусь не сумніваюсь!

До нас направився чоловік років 40, з молодою дівчиною.

-Добрий вечір, Арсеній Андрійович, радий вас бачити.

Такий тип чоловіків мені був знайомий. Слизькі й підлі– основні епітети, які визначають їх. Ведуть бізнес незаконно. Як бізнесмени невдахи, але пафосу повні штани.Але по очах Арсена, я зрозуміла, що йому відомо з ким він спілкується. Щеб пак! Він то в бізнесі більше мого буде.

-І вам добрий,- без інтересу відповів він.

-Не преставите вашу леді?- влізла в розмову висока блондинка з хірургічно підправленими губами.

-Звісно, знайомтесь– Лілія Владиславівна, моя дружина.

Лице дамочки перекривилось ніби вона з'їла лимон.

-Дуже приємно,- усміхнулась я і простягнула руку назустріч,- а вас як звуть?

Жінка під прискіпленим поглядом чоловіків була змушена відповісти й пожала руку зі словами:

-Алла, мені також.

І ось так весь вечір. Скільки кислих жіночих морд я бачила після того, як Арсен надавав мені статус дружини. Але я від душі забавлялася даною ситуацією, шукаючи хоча б в чомусь плюси.

-А нормальні баби тут є?- тишком спитала я.

-Взагалі вони є, але після одного відвідування таких тераріумів, стараються приходити на такі заходи чим рідше.

-А ось ці наоборот, пхаються сюди, як в мішок зі золотом. Мені потрібно відійти в дамську кімнату,- на що чоловік кивнув і відпустив мою руку.

Шкода, я вже звикла...

Коли я вийшла з дамської кімнати і зайшла в головний зал, я зрозуміла що Арсена тут немає.

В пошуках чоловіка я вийшла в коридорчик і почула знайомий жіночий голос:

-Арі, що таке? Що я зробила не правильно? Нам було добре...

-Божено, забери свої руки. Я вийшов сюди тільки по одній причині– ти привселюдно почала вішатись на мене. Добре, що ніхто не звернув увагу.

-Я знаю чому ти такий нервовий. Ти давно не "відпочивав". Може ну його? З'їздимо до мене,- не звертаючи уваги на слова чоловіка гнула свою лінію вище згадана Божена.

-В мене є з ким "відпочивати",- коротко і ясно відповів чоловік, стараючись вирватись від ціпких рук жінки.

-Ти про цю гримзу, яку я зустріла в твоєму домі? Так вона мені не конкурентка! Як прийшла так і піде!

-Почнемо з того, що це ти їй не конкурентка і програєш по всім пунктам,- а мені в цей момент приємно стало, все таки захистився за свою "дружину".

-Любий? Як це розуміти?!- увійшла в роль ревнивої мадам я і виглянула з тіні.

-Лілю, сонце, ти дуже вчасно!- чоловік справді був мені радий.

-Ти навіть привів її сюди! Хоча мене ніколи не брав!

-Це напевне через те, що таких змій як ти тут ціла зала,- це до неї, а до Арсена,- Це мені сприймати як подружню зраду?- спеціально нагосила я на слові "подружня".

І ось тут Боженка все зрозуміла. Відкривши від шоку рот вона глянула на наші руки, на яких знаходились обручки.

-Нє, ну ти нормальний? Що було важко сказати, що одружився? Я б навіть не лізла до тебе. Ще мені бракувало в розлучниці записатись!- випалила Божена.

А ось тут офігіла я! Жінка з мусі-пусі перейшла на нормальний стиль мовлення, а образ наглої дурненької мадмуазель ніби рукою знявся.

-Так ти що, нормальна баба?- не стрималась я і бовтнула перше, що прийшло в голову.

Я завжди у плані людських якостей була прямою і трохи наївною.

-Нормальна я,- нервово гавкнула жінка,- прийдеться знов рибку шукати,- ніби сама до себе говорила вона.

Арсен нічого не розуміючи промовив:

-Нам треба йти, мені як власнику ресторану потрібно обійти всіх гостей.

-Ти йди, я зараз підійду,- промовила я.

Чоловік спочатку був проти, але після мого короткого погляду махнув рукою і пішов.

-Чого на мене так дивишся? Противна тобі?- огризнулась Божена.

-Вип'ємо?

Жінка подивилась на мене, а після секундних роздумів кивнула.

Ми підійшли до барної стійки і замовили по бокалу вина.

-Розказуй,- почала я,- як до життя такого докотилася? Такі як ти не з меркантильних настроїв займаються подібним.

-Та що розказувати? Сім років тому вийшла заміж, народила двойняшок і здавалось все добре! Чоловік працює, дах над головою є, всі здорові! Коли сину і дочці було по рочку чоловік пішов зі сім'ї й не просто пішов, а взяв на мене кредит. 100 тисяч,- під винце розказувала жінка,- Я про це взнала через два місяці. Мої заощадження скінчились, а я то без роботи! Платити за квартиру не було чим! Пів місяця перекантувала в подруги, поки та не розказала що та до чого. Я спробувала. Виплатила кредит швидко, тому хотіла залишити це діло, поки мене не знайшли громили і не стали вимагати гроші, які мій колишній набирав і набирав в борг. Мені стало страшно, вони почали погрожувати, що якщо звернусь в поліцію, то переріжуть дітей. Я виплатила останній борг. І почала нове життя, але через рік все почалося по кругу,- сказала з останнім глотком вина Божена,- повторіть,- попросила бармена й далі продовжила історію,- Ти не уявляєш, які гроші я мала! Але живу на зйомній квартирі! Діти пішли в перший клас– також великі витрати! Діти ростуть як на дріждях– потрібен одяг. Їжа, комунальні послуги, все це величезні гроші!

Жінка закінчила і по її щоці потекла сльоза. Мда... Оце справи! Вона сильна жінка, яка пішла проти принципів заради дітей, заради їх безпеки.

-В мене є знайомий чоловік, який займається саме такими справами. Я дам тобі номерок, зв'яжися з ним! Він мужик хороший, зрозуміє і допоможе.