Стати мамою

Глава 11

Я сиділа на дивані біля трьох подруг і відкрито офігівала. Їх відчитували як школярок! Ну подумаєш пішли погуляти о 20:00, а в 03:00 по нас дзвонили з поліції. Ну подумаєш випили! Маємо право! 

Ми, тим більше, не винні. Це був самозахист! Ми захищали дівочу честь Тані!

Поки на нас кричали, я почала згадувати всю нашу історію.

Приблизно 8 годин тому:

Коли ми з Арсеном і Даринкою приїхали в гості до Андрія Олеговича, то все сімейство було в зборі.

Ми сиділи, сміялися, розмовляли на різні теми, коли Світлана запропонувала прогулятись. Лишивши дітей на чоловіків, наша маленька, але дружня компанія вийшла гуляти вечірнім містом.

Коли ми зробили вже декілька кругів біля житлового комплексу вирішили зайти в кафе. Довго не думаючи замовили бутилку вина і морозиво для Лізи, оскільки вона була вагітна й не могла вживати алкогольних напоїв. За розмовами і скаргами ми розпили бутилку швидко й замовили ще одну.

-Я більше так не можу! - говорила твереза як скло Ліза,- Кожного дня те саме! Дім-дитина... Я теж жива людина і хочу відпочити, хочу прогулятися, а в нього весь час робота! Я знаю, що Костя мене кохає, але зараз він живе роботою! Приходить пізно, йде рано, а я одна з дитиною в чотирьох стінах. Магазин-дім-дитячий майданчик й інколи парк– ось і вся моя траєкторія польоту! Набридло...

Ось вам і ціна заможності. Щоб втриматися на плаву, потрібно весь час працювати і наглядати за своїм дітищем...

-А в мене все навпаки! Я живу на роботі й Рома теж. Ми бачимось зранку, коли йдемо на роботу й зустрічаємось перед сном і то не завжди. Через тиждень весілля, а я почала сумніватись... Правду кажуть люди– побут з'їдає романтику, а два місяці тому, ми ще гуляли і ходили на побачення. Можливо... Він не моя людина?

-Це завжди так!- промовила Ліза,- Тані і Лілі нас не зрозуміти, перша ще не пізнала кохання, а в другої все почалось з дитини...

-Ну так поговоріть з ними, зійдіться на компромісі, започаткуйте якесь правило. Наприклад, неділя– це сімейний день, без роботи, ви гуляєте, проводите час разом. Ви праві, в мене все не так. Якщо Костя довіряє тобі як дружині і матері дитини, то в нас з Арсеном все по-іншому. Він проводить багато часу з Даринкою жертвуючи роботою, бо іншого варіанту в нього нема.

Ось так жаліючись на життя, ми уприходували по бутилці червоного сухого на душу. 

А потім хтось з нас подивився на годинник і ми зрозуміли, що 00:00 це трохи запізно й почали збиратись по домах, але в якись момент до Тані почав приставати підозрілий тип, якому Світлана лишила під оком синій штамп. Ми ледве відірвали сестер від хлопця, але через хвилину стало зрозуміло, що додому ми не попадем ближчу годину точно. Хтось викликав поліцію. 

На всі наші благання не дзвонити чоловікам поліцейські відмахувались й через півгодини у відділок загнались три злих чоловіків– наші.

Ось зараз ми й сидимо в квартирі Роми зі Світланою й вислуховуємо нотації:

-Ви взагалі ненормальні! Ми до вас дзвонили півночі! Переживали, а ви пили собі! Вас прогулянки можуть закінчуватись нормально? Щоб поліцейські не дзвонили? Ви скажіть дякую, що мужик, якого ви відмутузили, виявився нормальним мужиком і не написав заяву!- розпинався Костя,- Дорослі жінки, а поводитесь як діти.

Дівчата сиділи мовчки. Світлана з Танею– бо лика не в'язали, а Ліза боялась перечити.

-Ой, бідні нещасні!- вигукнула я,- Як би ви хоча б трохи приділяли часу своїм жінкам, то цього б не було! Їм крім дому, дітей і роботи в житті нема що згадати! А ви многостраждальники терпите їх бідненькі! Не стидно вам?! В одного жінка весь час сидить з дитиною і світу білого не бачить, а другий навіть не одружившись вже забув слово "романтика"!

Весь час, Арсен стояв збоку і мовчав, а після моєї тиради взагалі кінчиками губ усміхнувся й спитав:

-А Таня чому чудить? В неї дітей нема, хлопця нема...

-Вона молода, їй дозволено,- відмахнулась я,- а тепер без зайвих розмов, всі по домах!

І похитуючись направилась на вихід, а потім щось вдарило в голову:

-А де Даринка?!

-Хм... Згадала!- єхидно прокоментував Арсен,- Вдома. З нею і Захаром сидить тато.

В автомобіль ми сіли тихо й лише через декілька хвилин наважилась спитати:

-Нервуєшся?

-Дивлячись на що,- холодно відповів чоловік,- на те що п'яну з відділку забирав? Ні. Твоє право відпочити, й судячи з сьогоднішнього інциденту, відпочили ви добре. А ось за те, що не відповідала на телефонні дзвінки, я б тебе... Ти знаєш як я переживав?!- ось тепер стриманий голос перейшов на голос нервової людини, яка б зараз відкрито на мене кричала, але стримувалась з останніх сил,- Ти взагалі думала? Я дзвонив до тебе біля сотні разів! Не знав де ти, що з тобою!

Він глянув на мене лютим поглядом. А мені чомусь не було стидно, а навпаки, приємне тепло розливалося по тілі. Він переживав за мене...

За місяць спільного життя я не бачила його таким злим. Щоб заспокоїтись й не натворити чогось поганого він зупинився на узбіччі й вийшов голосно гримнувши дверима.

А мені стало якось дивно. Невже він біситься через мене... Легке сп'яніння як завжди зійшло швидко, тому я тихо вийшла з авто і стала ззаді нього.

-Вибач, я не думала, що ти настільки переживатимеш,- тихо промовила я.

Телефон чоловіка завібрував й він відповів:

-Костя, все добре, не переживай. Їдь до мене забирай сина, завтра побачимось.

Запхавши телефон в кишеню він далі продовжив стояти до мене спиною. Його плечі піднімались й опускались через важке дихання.

-Я не розумію, чому ти так нервуєшся! Я думала тобі буде всерівно,- далі продовжила я.

-Тому й нервуюсь, бо не всерівно!- гостро відповів він швидко обертаючись до мене.

Його губи накрили мої і сильно почали їх м'яти. Від напору чоловіка я швидко здалась і відповіла на поцілунок. Ми почали крокувати назад й через декілька метрів моя спина вперлася в автомобіль.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше