Глава 12

Я сиділа в авто й дивилась у вікно. І що це означає? Як називаються стосунки між мною й Арсеном. Невже між нами щось зароджується? 

Після цієї думки я почала прислухатись до своїх почуттів, але нічого схожого з коханням з яким я зустрічалась до цього не було. А ось легка симпатія і тяжіння... Ні! Не можна! Для нього це лише фікція, а для мене закінчится все плачевно. 

Він дав зрозуміти,що ми можемо мати когось на стороні й він швидше всього не монах щоб ні разу за наше спільне проживання не зустрітись з жінкою. Не мрій! 

Після сильної психологічної накрутки, я все ж таки наважилась спитати:

-Арсен, що між нами коїться? Як можна назвати наші стосунки?

Чоловік важко видихнув повітря.

-Не знаю... Я справді не знаю як можна це описати.

-Я не хочу гратись в простий секс. Я боюсь, що для мене все скінчиться болем... 

-Як би я хотів просто секс, то він би в мене був не з тобою. Я вирішив, що не буду тебе використовувати, але мене до тебе тягне. Сильно. Це не кохання– манія.

Не кохання. Ось тобі все пояснили. Ти для нього тимчасова манія! От... Козел! І я не краща, довірилась своєму бажанню.

Далі ми їхали мовчки.

Вдома було тихо. Оскільки Андрій Олегович спав у моїй кімнаті я відразу направилась до Арсенової, по дорозі зайшовши до Даринки переконатись чи все добре.

Спати в сарафані я не збиралась, тому залізла до шафи й взяла футболку чоловіка, яка на мені виглядала як плаття.

Швидко залізши під ковдру, я закрила очі й прикинулася що сплю, адже говорити і бачитись з фіктивним чоловіком не хотілось.

Але його я так і не дочекалась й потонула у царстві Морфею.

****

Тиждень минув так-сяк. З Арсеном ми старались оминати один одного, говорили тільки при потребі. В мене було 5 днів щоб морально підготуватися до нової вистави на весіллі Роми і Світлани. 

Зараз, наша маленька жіноча компанія сиділа в домі Андрія Олеговича й говорила. Крім нас чотирьох на дівич-вечір прийшли дружки молодої, Жанна і Оля, дві хороші й веселі дівчини.

Завтра на одинадцяту має початися викуп нареченої, після цього в церкві почнеться шлюб. Все стандартно.

Чоловіки в цей час мають вечір парубків.

-Дівчата, мене трясе! Одне діло просто розписатися й отримати штамп в паспорті, а інше – шлюб!- ділилась Світлана.

-Ти його кохаєш? Кохаєш! Ви не один день знайомі, пройшли і вогонь, і воду, тому не переживай! Ви зможете все подолати- запевнила Таня і обняла сестру.

-Я таке ж саме відчувала 5 років тому. Сиділа й тряслася!- почала Ліза,- я навіть дівич-вечір не робила, настільки переживала. Але згадавши всі наші прекрасні моменти, які об'єднювали нас з Костею, я зрозуміла, що іншого так не покохаю... Знаєте дівчата, я ж не є з дуже багатої сім'ї. Моя сім'я була середніх статків, жили нормально. Коли ж до мене почав залицятися сам Костянтин Стадницький власною персоною, думала він як і всі багаті татусеві синочки надумав погратися. Але він добивався мене рік! Я встигла пізнати його краще, встигла поміняти свою думку про нього... Встигла закохатися і привикнути, що за моєю спиною стоїть сильний і надійний чоловік,- коли Ліза закінчила, всі дівчата дружно витирали сльози.

-В мене теж буде хороша сім'я,- сама собі пообіцяла Світлана.

-А до мене теж почав залицятися хлопець,- тихо промовила Таня, червоніючи.

Ми всі одночасно глянули на неї зацікавленими поглядами.

-Розказуй!- сказали в один голос зі мною Світлана і Ліза.

-Нууу... Пам'ятаєте того хлопця, якого ви відмутузили тої ночі?- коли ми всі дивились на неї круглими очима, вона затвердила,- Це він!

Світлана й Таня почервоніли від спогадів, а я засміялась голосно й весело:

-Тааак, цю першу зустріч ми всі не забудимо!

Ми ще довго говорили і сміялись, але в одинадцятій пороз'їжджалися по домах.

Приїхавши додому, першим ділом я замітила, що автомобіль Арсена вже на місці. Я думала, що чоловік приїде пізніше.

Розплатившись за таксі, я тихо ввійшла у дім. На кухні світилось.

-Знаєш, як би я була хорошою мамою, то такої ситуації не було,- почула маму з прихожої.

Сьогодні вона згодилася посидіти з Даринкоб, оскільки обоє її "батьків" були заняті.

-І Ліля, і Ліда були б щасливі! Я б стала їм прикладом!- продовжувала вона, по її голосі було чути, що вона плаче,- А тепер? Лідія стала ще гіршою ніж я! Для неї гроші– основа світу! А Ліля переносила всі незгоди в собі. Терпіла, добивалася всього сама, страждала також сама! В неї не було підтримки й вона стала льодинкою. Арсен, я тебе благаю, які б ваші стосунки не були, бережи її! Оберігай!

Мама з почала сильно ридати. Я ж тихенько спустилася по стінці й витирала сльози.

-Я обіцяю, що буду берегти вашу дочку,- впевнено сказав чоловік,- ваша Ліля дуже хороша людина, яка не звикла здаватися! Інколи, я дивлюсь на неї і мрію, що Даринка виросте такою ж красивою, розумною, людяною... З вольовим характером!

-Не дивись на оболонку. Всередині, вона ранена мала дитина, яка виє за увагою і турботою. Турботою, якої я не змогла дати!

Я заходилась від сліз. Щоб не завити й не видати себе, я закусила кулак. Як же мені набридло бути сильною! Будучи одною, я загартувала в собі солдата– бійця, а так хочеться бути жінкою. Слабкою, тендітною, наївною... Я не хочу, щоб Даринка стала такою, бо приходить час, коли мужність перетворюється в біль, а загартований характер в слабкість.

Витерши сльози я піднялась і гримнула вхідними дверима. Мама з Арсеном швидко перестали розмовляти.

-Привіт, як ви? Арсен, ти так швидко сьогодні,- заговорювала зуби я.

-Так, завтра весілля, тому ми не засиджувалися і ви, як я бачу, також.

-Мамо, як Даринка?- спитала я.

-Все добре, поводилась гарно, поїла, погралась, зараз спить,- звітувала жінка.

-Прекрасно. Мамо, ти як? Будеш ночувати тут? Чи поїдеш до себе?

Порадившись з Арсеном, ми вирішили не брати Даринку на весілля, адже мучити себе і дитину не є вихід.

-Поїду до себе, потрібно погодувати Аліка,- це вона про британського кота.