Глава 6

- Доню, Оксаночко, донечко, це якесь непорозуміння! – кинулась з обіймами заплакана жінка, коли слідчий та охорона залишили їх вдвох. - Я невинна! Я- Я… Я підкинула йому свій телефон. І, як ти мене вчила, все було ввімкнено: і Інтернет, і GPS.

- Мамо, поясни, що відбувається?! Кому – йому?

- Іллі! Я запідозрила щось дивне. Він порпався в моїй сумці! Потім я знайшла чужий телефон. А далі, а далі, - хлюпала носом вона, - увірвались ці… ці… скрутили мені руки…

- Мамо, перестань ревіти, - втішала її Оксана. - Ти маєш слово в слово повторити слідчому.

- Мене ж не посадять, доню? – жінка стала походити на маленьку дівчинку, яку покарали за розбиті коліна.

- Авжеж, ні. Даси свідчення, і все буде гаразд, - підтерла розмазану туш на щоках матері Ксенія. - А я доти розберусь з Іллею.

- Будь обережна.

Оксана нервово кивнула і вийшла. У скронях скупчився весь біль світу, та дівчина не дала їй себе підкорити.

- Арес виходив на зв'язок? – влетіла Ксенія до кабінету, де тихо перешіптувались Поліна з Костею.

- Ні, хоча й година давно спливла, - під скрупульозним наглядом колеги Костя моніторив обстановку. – Жодних слідів. Не можу зафіксувати його місцезнаходження.

- Це ж не моя матір, - засвідчила Ксенія.

- Знаю. Засміявся, коли її завели в наручниках. І поспішив сканувати далі, - пригадував чоловік. – Тобі ж відомо, що хакер - дехто на ім’я Ілля Донський?

- Ага, в нього неповнолітня сестра хвора на лейкоз.

- Чорт, - бовкнув він, а Поля затисла рота рукою, - біда. Принаймні мотив вималювався. Плюс я тут накопав, що хлоп’я закінчило твій ВУЗ, теж на програміста. Все сходиться. Причина є. Здібності є. Радій, скоро висмикнемо голку з твоєї п’яти.

Оксана охоче б зраділа. Але інтуїція схиляла її ще раз обміркувати поведінку хакера. Стільки років він з легкістю ховав всі дані про себе, а тут вислав бухгалтерський звіт й дозволив зафіксувати сигнал. Дозволив.

Ордер на арешт Іллі було видано. Патрульні рискали по всьому місту. Ігор Васильович навіть повеселішав. Тільки щось було не те. «В кожному коді є свій особливий шарм», - крутилось в думках. Ілля не міг бути хакером Аресом. Бо темперамент не підходив богу війни. Для неї хакер виступав справжнім генералом, дії якого виявлялись абсолютно точними та налагодженими. Продуманими, в кінці кінців. За дві короткі зустрічі з Іллею, дівчина не відмітила риси характеру, що властиві Аресу. Але підозри буде важко розтлумачити щасливому Ігорю Васильовичу, що роздавав всім смоктальні цукерки, наче ельф у Різдвяну ніч.

Від шостої філіжанки кави нудота підбиралась до горла. Незважаючи на цю неприємність, напій був єдиним рятувальним колом від міцного сну. Остаточно розбудило стомлену Оксану повідомлення від колишнього хлопця: «Приїжджай до мене додому. Я приготую твої улюблені спагеті з сиром. Вип’ємо вина, пограємо. Можеш не відповідати, я все одно чекатиму».

- Ти не спиш другу добу. Тобі треба додому, - Поліна м’яко погладила подругу по голові.

- Ні, піймаю тварюку, а потім вже, - терла лоба Ксенія, щоб краще думалось.

- Піймаю? – нахилившись ближче, зашепотіла Поліна. – Донського якраз везуть сюди на допит. Кого ти зібралась ловити?

- Ареса.

- Ксю, Донський і є наш хакер, не накручуй себе, - Поліна вирішила, що колега геть вимоталась й несе дурниці.

Як тільки Іллю доставили у відділок, всі, окрім Оксани, захотіли стати свідками допиту хлопця. Дика тиша зійшла на робочі столи, і дівчина, немов у церкві, склала руки разом і молилась. Вона благала, аби запанувала справедливість, і їй вистачило кмітливості розсекретити справжнього хакера. Руки самі поповзли до клавіатури, і пальці вже набирали ряди завченого коду. Не пройшло й хвилини, як у своєрідному підпільному чаті замаячив Арес: «Я дав тобі більше, ніж годину. Тепер пограємо?»